— Слово честі. Але поспішайте, бо я задубію від холоду!
Смок намагався зігрітися, вибиваючи підбором на кризі рівчака, щоб спустити воду. Коли вся вода витекла, він почув далекий голос Карсона який сповістив, що він досяг верху.
Тоді Смок заходився сушити одежу. Під теплим промінням післяполудневого сонця він зняв одяг, викрутив його і розіслав навколо себе. Сірники були сухі, бо коробочка не пропускала води. Смок висушив трохи тютюну та рижового паперу, щоб скрутити цигарку.
За дві години, сидячи на клунках та палячи цигарку, він почув зверху добре знайомий голос:
— Гей, Смоку!
— Агов, Джой Гастел! — одгукнувся він. — Звідки ви тут?
— Ви поранені?
— Ні, навіть не подряпався!
— Батько спускає вам мотузку. Ви її бачите?
— Так, і вже піймав її, — відповів Смок. — Тепер зачекайте хвилинку.
— В чім справа? — почув він її стурбований голос. — О, я знаю. Ви поранені?
— Зовсім ні. Я одягаюсь.
— Одягаєтесь?
— Так. Я купався. Ну от. Тягніть!
Спочатку він послав угору обидва клунки, за що Джой Гастел сердито вичитала йому, і лише після цього дав витягти себе.
Джой дивилася на Смока блискучими очима; її батько і Карсон дбайливо змотували кодолу.
— І як могли ви перерізати вірьовку? — вигукнула вона. — Це… це справжнє геройство…
Смок ніяково махнув рукою.
— Я знаю все, — заперечила вона. — Карсон розповів мені. Ви пожертвували собою, щоб врятувати його.
— Зовсім ні, — збрехав Смок. — Я давно помітив чудесний басейн, і мені закортіло покупатись.