Він спробував висмикнути рушницю, але вона ступила крок уперед і притиснулася до нього.
— Гансе, Гансе! Прокинься! — скрикнула Едіт. — Припини це божевілля!
— Він убив Дачі і Гаркі! — відповів чоловік. — І зараз я уб"ю його.
— Але так не можна, — заперечила вона. — Треба дотримуватися закону.
Ганс презирливо пхикнув, висловивши таким чином свою невіру в силу закону в цих краях, і холоднокровно й вперто повторив:
— Він убив Дачі і Гаркі.
Довго вона з ним сперечалася, але ця суперечка мала однобокий характер, бо Ганс обмежився тим, що знову й знову повторював один і той самий аргумент: «Він убив Дачі і Гаркі». Але Едіт нікуди було подітися від отриманого в дитинстві виховання та від поклику крові своїх нащадків. Вона успадкувала від них повагу до закону, тому в її розумінні правильна поведінка і полягала саме в дотриманні закону. Іншого праведного шляху в цій ситуації вона собі просто не уявляла. Для неї намагання Ганса взяти закон у свої власні руки було так само невиправдним, як і те, що скоїв Денін. Від двох зол добра не вийде, наполягала вона, і тому існував лише один спосіб покарання убивці — законний спосіб, визначений суспільством. Нарешті Ганс піддався на її умовляння.
— Гаразд, — погодився він. — Нехай буде по-твоєму. Але ось подивишся — завтра або післязавтра він уб"є тебе і мене.
Едіт похитала головою і простягла руку, щоб узяти рушницю. Ганс уже був віддав її, але потім завагався.
— Краще дай я уб"ю його, — благально сказав він.
Але Едіт знову похитала головою, і Ганс почав був віддавати рушницю, як двері розчинилися, і на порозі, не постукавши, з"явився індіанець. Не зморгнувши й оком, непроханий гість окинув поглядом картину, що йому відкрилася. Індіанцю вистачило одного побіжного погляду, щоб умістити у своїй свідомості мертвих і живих. На його обличчі не відбилося не лише подиву, а й звичайної цікавості. Для нього мертвого тіла Гаркі просто не існувало.
— Сильний вітер, — зауважив індіанець замість привітання. — Все добре? Дуже добре?
Ганс, і досі стискаючи рушницю, не мав ані найменшого сумніву, що скалічені трупи індіанець відніс на його рахунок. Він із благанням поглянув на дружину.
— Доброго ранку, Негуче, — сказала вона з явним зусиллям у голосі. — Ні, не дуже добре. Дуже погано. Велике лихо.
— Тоді піду, до побачення, дуже поспішати, — мовив індіанець і без найменшої ознаки поспіху, обережно обійшовши калюжу крові на підлозі, відчинив двері й вийшов.
Чоловік і дружина поглянули одне на одного.
— Він думає, що то ми скоїли, — вжахнувся Ганс. — Що то скоїв я.
Якусь мить Едіт мовчала. А потім заговорила — стисло і по-діловому:
— Байдуже, що він думає. То буде потім. А наразі нам треба викопати дві могили. Але спочатку слід зв"язати Деніна, щоб він не втік.
Ганс відмовився торкатися убивці, й Едіт сама зв"язала його — ноги й руки. Після цього вони з Гансом вийшли надвір у сніг. Земля була такою мерзлою, що не піддавалася ударам кайла. Тоді вони зібрали дров, розчистили ділянку від снігу і на замерзлій поверхні розклали багаття. Воно горіло годину, і після цього земля розтанула на кілька дюймів углиб. Ганс та Едіт вигребли лопатами розталу багнюку і знову розклали багаття. Їхнє просування в глиб землі тривало зі швидкістю кількох дюймів на годину.