Він тоді кинув м"ясо єгу, який жадібно його зжер. Потім огир показав мені оберемок сіна й мірку вівса, але я похитав головою, показуючи, що й ця їжа не для мене.
Я почав уже побоюватись, що мені доведеться померти з голоду, якщо я не знайду тут когось із моєї породи. Щодо тих мерзенних єгу, то, признатися, я не брав їх до уваги. Вони здавалися мені найогиднішими істотами, яких я будь-коли бачив. Навіть думка про зіставлення цих мерзотних тварин з людиною викликала в мене якнайглибше обурення.
Помітивши з моєї поведінки, яке почуття викликають у мене ці тварини, хазяїн послав єгу назад до стайні. Потім він підніс до свого рота копито правої ноги, чим дуже здивував мене, дарма що рух його був легкий і цілком природний. Він зробив ще кілька знаків, бажаючи довідатися, що я можу їсти. Але я не міг відповісти йому так, щоб він зрозумів мене, а якби він і зрозумів, я не знав, де може він дістати придатну для мене їжу.
Саме в той час повз нас пройшла корова. Я показав на неї пальцем, намагаючись пояснити, що прошу дозволу видоїти її. Мене відразу зрозуміли. Хазяїн провів мене назад до дому і звелів кобилі-прислужниці відчинити одну з кімнат, де в цілковитому порядку стояла сила череп"яного та дерев"яного посуду з молоком.
Кобила дала мені великий глечик молока. Я з насолодою випив його і відчув себе бадьоріше.
Опівдні до будинку під"їхав екіпаж на зразок саней, запряжений чотирма єгу. В санях сидів старий кінь, що був, мабуть, якоюсь значною особою. В нього боліла права передня нога, і на землю він зійшов задніми ногами наперед. Наш кінь, що запросив його до себе на обід, прийняв гостя з великою пошаною. Обідали вони в найкращій кімнаті і на другу страву мали варений у молоці овес, що його всі, крім старого коня, їли холодним, їхні ясла стояли колом посеред кімнати і були поділені на кілька відділів. Хазяїни з гостем посідали на мати. Над яслами був піхтір із сіном, теж розгороджений на відділення. Отже, кожен кінь і кожна кобила їли своє сіно та вівсяну кашу дуже пристойно та охайно. Лошата сиділи скромно й тихо, а хазяїн з хазяйкою поводилися з гостем надзвичайно гостинно та привітно. Сірий кінь звелів мені стати біля нього. З поглядів, які він та старий кінь кидали на мене, і з часто повторюваного слова «єгу» я зрозумів, що вони розмовляють про мою особу.
Перед обідом я надів рукавички. Глянувши на них, хазяїн дуже здивувався і знаками запитав, що сталося з моїми передніми ногами. Три або чотири рази він доторкнувся до них копитом, ніби наказуючи, щоб я надав рукам попереднього вигляду. Я так і зробив, знявши рукавички та поклавши їх у кишеню. Моя слухняність, як потім я довідався, справила на них гарне враження. Мені звеліли сказати кілька слів, а протягом обіду хазяїн називав по-їхньому овес, молоко, вогонь, воду та інші речі, і я повторював слова за ним, що вдавалося мені дуже легко, бо я змалку мав хист до мов.
Коли обід скінчився, хазяїн одвів мене набік і почасти словами, а почасти знаками виразив мені своє занепокоєння тим, що я нічого не їв. Овес по-їхньому «гланнг». Я двічі або тричі вимовив це слово, бо, поміркувавши трохи, вирішив, що з нього можна приготувати такий-сякий хліб. Разом з молоком він підтримуватиме моє життя, поки я втечу до іншої країни, де живуть подібні до мене істоти. Кінь відразу наказав білій кобилі, своїй служниці, принести мені добру пайку вівса в посудині, що скидалась на дерев"яну тацю.
Я підсмажив овес і облущив з нього лушпиння. Потім потовк зерно між двох каменів, узяв води, замісив вівсяник, спік його і з"їв ще теплий з молоком.
Спочатку така їжа, хоч вона й досить поширена по багатьох країнах Європи, була мені не до смаку, але згодом я до неї призвичаївся. За життя свого мені часто доводилось потрапляти в скрутне становище, і це був не перший експеримент, що довів мені, як легко пристосовується людина до всяких умов. До речі, мушу сказати, що під час мого перебування в тій країні, незважаючи на грубе та одноманітне харчування, я ніколи не хворів. Щоправда, іноді я ловив кроля або птаха в сильця, зроблені з волосся єгу, іншим разом — знаходив їстівну траву і варив її або готував з неї салат до свого хліба. Лише зрідка я розкошував, збиваючи масло й п"ючи сколотини. Спочатку мені бракувало солі, але невдовзі я відвик од неї і прийшов до висновку, що споживання її в нас — зайва розкіш, запроваджена пияками, які на бенкетах будили сіллю спрагу. Звичайно, вона потрібна для збереження м"яса під час довготривалих подорожей або в місцевостях, далеких од великих ринків. Але ми не знаємо жодної тварини, яка любила б сіль. Щодо мене особисто, то я, покинувши цю країну, довго не міг зносити смаку солі в стравах, які мені доводилося їсти.
Та годі вже про це. Інші мандрівники пишуть про своє харчування цілі томи, немов читачеві справді цікаво знати, добре чи погано вони харчувалися. Мені треба було згадати про це, бо інакше ніхто не повірить, що я понад три роки провів у такій дивній країні і серед таких незвичайних істот.
Надвечір мені, з наказу коня-хазяїна, дали особливе помешкання, ярдів за шість од дому, окремо від стаєнь єгу. Там я знайшов трохи соломи і, вкрившись своїм одягом, заснув міцним сном. Та незабаром я влаштувався краще, як читач довідається з дальших розділів.
РОЗДІЛ III
Найбільше дбав я про те, щоб вивчити мову, і мій хазяїн (так називатиму я сірого коня надалі), діти і вся челядь у його домі охоче допомагали мені в цьому. Вони вважали чудом, що в такої грубої тварини є якісь розумові здібності. Я показував на різні речі, питався про їхню назву і записував слова в кишенькову книжку, а потім виправляв вимову, просячи когось із сім"ї повторити їх. Найчастіше допомагав мені в цьому гнідий огир — один з молодших слуг мого хазяїна.
Зацікавлений хазяїн багато годин свого дозвілля віддавав моєму навчанню. Він був переконаний (про це згодом він розповідав мені сам), що я — єгу, але його дивували моя ввічливість та охайність і розум: прикмети, протилежні вдачі та якостям тих тварин. Найбільше збивав його з пантелику мій одяг, і він іноді міркував сам собі, чи становить той одяг частину мого тіла. Річ у тім, що я ніколи не скидав його перед гуїгнгнмами, бо роздягався пізно ввечері, коли всі вже спали, і одягався перед тим, як вони вставали.
Моєму хазяїнові не терпілось довідатися, звідки я прибув і де набув розуму, що виявлявся в кожному моєму вчинку. Йому кортіло швидше почути історію моїх пригод. Він сподівався, що чекати доведеться недовго: такі успіхи я робив у вивченні мови гуїгнгнмів. Щоб краще запам"ятати, я записував усі вивчені слова й звороти нашими літерами, а поруч ставив їхнє значення. Одного разу я робив ці записи в присутності хазяїна, і мені було дуже важко пояснити йому, що я роблю, бо ні про книжки, ні про літературу гуігнгнми не мають анінайменшого уявлення.
Тижнів за десять я розумів уже майже всі його запитання, а через три місяці міг дати на них досить докладну відповідь. Хазяїн дуже хотів довідатись, із якої країни я родом і як навчився наслідувати розумних тварин. Адже єгу (до яких, на його думку, я був дуже подібний), хоч і схильні до хитрощів та підступів, найменше з усіх звірів здатні до науки. Я відповів, що приїхав з-за моря, з далекого краю, разом з багатьма такими самими, як і я, істотами у великій порожній посудині, зробленій з дерева. Мої товариші силоміць зсадили мене на цей берег і залишили напризволяще. Зрозуміти мене йому було дуже нелегко, і я допомагав собі численними жестами. Вислухавши, він зауважив, що це якесь непорозуміння, або я кажу те, чого не було (в їхній мові немає слова «брехня» чи «обман»). Він уважав за неможливе, щоб по той бік моря була якась країна і щоб купка диких тварин могла примусити дерев’яну посудину посуватися по воді, куди їм забажається. Він був певен, що жоден гуїгнгнм не зробить такого корабля і тим паче не довірить його єгу.
До речі, слово «гуїгнгнм» по-їхньому означає «кінь», а в буквальному перекладі — «вінець природи». Я сказав хазяїнові, що мені важко ще висловлювати як слід свої думки, але я сподіваюся незабаром розповісти йому й не про такі дива. Тоді він ласкаво доручив своїй дружині, дітям та слугам використовувати кожну нагоду, щоб навчати мене їхньої мови, і сам щодня витрачав дві-три години на заняття зі мною.
Прочувши про незвичайного єгу, що вміє говорити як гуїгнгнм і своїми вчинками та словами виявляє ознаки розуму, нас стали часто відвідувати сусіди — дуже поважні кобили та коні. Вони захоплено розмовляли зі мною і ставили мені силу запитань; я відповідав як умів. Ці розмови дозволили мені зробити такі успіхи у вивченні мови, що через п"ять місяців я розумів геть усе, що вони говорили, і міг цілком пристойно висловлювати свої думки.
ebooksa