Я прожив у краю гуїгнгнмів три роки, і читач, мабуть, сподівається, що я, подібно до інших мандрівників, подам йому опис тамтешніх звичаїв та побуту. Що ж, за цей час я справді бачив багато цікавого і можу поділитися своїми спостереженнями з допитливим читачем.
Благородні гуїгнгнми мають од природи нахил до всіх чеснот і не уявляють собі, як то розумна істота може робити щось зле. Отже, головне правило в них — це розвивати розум і керуватися тільки ним. Розум для них — не засіб для суперечок, як у нас, де його використовують, щоб довести яке завгодно твердження. Для гуїгнгнмів розум — це засіб збагнути, що розумне, а що ні.
Так воно й повинно бути там, де немає злих пристрастей та корисливості і де думка не затемнена забобонами.
Пригадую, як важко було мені пояснити моєму хазяїнові значення виразу: «на мою думку». Він уважав, що розум учить нас заперечувати або твердити тільки те, чого ми певні. Отже, суперечки, спірки, дискусії, обстоювання неправдивих або сумнівних думок — це вади, незнані серед гуїгнгнмів. Так само, коли я намагався розкрити йому різні системи нашої філософії, він тільки сміявся з них. Йому було дивно, що люди, які претендували на розум, створювали складні теорії, спираючись лише на власні здогади. Тут він був цілком згодний з думками Сократа[67], і думаю, що, наводячи цей факт, я роблю найбільшу честь королю філософії. Відтоді я часто міркував про те, які спустошення вчинила б ця доктрина по бібліотеках Європи і скільки закрила б стежок до слави в ученому світі.
Головні чесноти гуїгнгнмів — вірність у дружбі та доброзичливість. Вони з однаковою приязню ставляться до всіх — і знайомих, і незнайомих. Чужинця з найвіддаленішої частини краю вони зустрічають так само, як і найближчого сусіда. Приходячи в господу до першого-ліпшого гуїгнгнма, кожен почуває себе як дома. Вони надзвичайно скромні та ввічливі, але не знають того, що ми називаємо етикетом. Вони не розбещують своїх дітей і виховують їх, виходячи тільки з вказівок розуму. Я помітив, що мій хазяїн ставився до дітей сусіда не менш прихильно, ніж до своїх власних. Гуїгнгнми кажуть, що природа вчить любити всіх однаково, хоч одні з них і перевищують інших своїми чеснотами.
Виховання молоді поставлене в них чудово й заслуговує на те, щоб ми його перейняли.
Молодих гуїгнгнмів учать у них стриманості, працьовитості та охайності, і те, що хлопців та дівчат виховують у нас не однаково, мій хазяїн вважав за страшенну помилку. Він казав, що чоловік і жінка повинні мати однакові знання, хіба що жінці треба трохи більше знатись на домашніх роботах. А в нас жіноча половина ні на що не здатна. Доручати ж виховання дітей таким нікчемам, на його думку, просто безглуздя.
У своєї молоді гуїгнгнми з дитинства розвивають силу, прудкість та відвагу. Лошат подовгу примушують бігати по горах, горбах та кам"янистих шляхах, а коли вони впріють, їм наказують поринути з головою в став або в річку. Чотири рази на рік молодь кожної округи сходиться показати свої успіхи в біганні, стрибанні та інших вправах, що вимагають сили та спритності. Переможця винагороджують складеним на його честь гімном. Цього дня слуги приганяють на поле отари єгу, навантажених сіном, вівсом та молоком для частування гуїгнгнмів, після чого тварюк цих одразу женуть назад, щоб вони не викликали огиди в присутніх.
Кожні чотири роки, під час весняного рівнодення, на рівнині, миль за двадцять від будинку мого хазяїна, відбуваються загальні збори уповноважених од усієї нації, що тривають п"ять-шість днів. Там вони обговорюють, як забезпечена кожна округа сіном, вівсом, коровами та єгу. Коли трапиться, що десь чогось бракує (це буває дуже рідко), вони одностайно ухвалюють дати допомогу коштом інших округ.
РОЗДІЛ IX
Гуїгнгнми не знають письма, і через те всі знання переходять від одного гуїгнгнма до другого в усних переказах. Але у народу, що живе в такій злагоді, плекає в собі самі чесноти, керується тільки розумом і не має ніяких зносин з рештою світу, історія дуже проста й зовсім не обтяжує пам"яті. Я казав уже, що вони ніколи не хворіють, а тому не мають потреби в лікарях. Проте в них є чудові ліки а трав од синців і ран.
Вони вираховують роки, стежачи за рухом сонця та місяця, але не знають поділу на тижні. Вони досить добре обізнані з рухом цих двох світил і розуміють природу їхнього затемнення.
Треба визнати, що в поезії вони перевершують усіх смертних. Точність їхніх порівнянь, правдивість і докладність описів — незрівнянні. У віршах вславляють вони звичайно дружбу та лагідність або ж складають їх на честь переможця в юнацьких змаганнях.
Будівлі в них, дарма що невигадливі й навіть грубі на вигляд, — дуже зручні й добре захищають мешканців од спеки й холоду. В цій країні є дерево, коріння якого, коли воно дійде сорока років, підгниває, і стовбур падає при першій бурі. Росте воно надзвичайно струнко. Загостривши його особливим каменем (гуїгнгнми не знають заліза), вони встромлюють стовбури в землю дюймів на десять один від одного, а потім переплітають їх соломою та гіллям. Так само зроблено покрівлі та двері будинків.
Заглиблення між копитом і бабкою правої передньої ноги заступає їм руку, і вони діють нею з неймовірною спритністю. Якось, на моє прохання, біла кобила з сім"ї мого хазяїна засилила нитку в голку. Вони доять корів, жнуть овес і виконують яку завгодно роботу, що потребує рук. У них є твердий камінь, схожий на кремінь. Гострячи його об інше каміння, вони витісують собі з нього ножі, сокири та молотки. Знаряддями, зробленими з того кременю, вони косять сіно і жнуть дикорослий овес, яким укриті майже всі їхні поля. На возах, запряжених єгу, копи та стоги відвозять до господи, де слуги топчуть ногами овес у особливих критих приміщеннях, а зерно зсипають у комори. Вони виготовляють грубий дерев"яний, а також і глиняний посуд, який висушують на сонці.
Коли з ними не трапляється нещасливого випадку, гуїгнгнми помирають тільки від старості. Ховають їх у найпотаємніших місцях, які лишень можна знайти. Ні друзі, ні родичі не виявляють по їхній смерті ні горя, ні суму, та й сам той, хто вмирає, сумує за світом не більше, ніж той, що повертається з гостини від сусіда додому. Пригадую, як одного разу мій хазяїн запросив до себе в гості одного свого знайомого з дружиною та дітьми. Прийшовши пізно ввечері, гостя дуже перепрошувала спершу за чоловіка, а потім за себе й наводила на своє виправдання дві причини. Перша, що вранці її чоловік схнувнх. Це слово надзвичайно виразне і в перекладі англійською мовою значить: пішов до своєї першої матері. Другою причиною запізнення були наради з челяддю про місце, де краще буде поховати небіжчика. Я спостеріг, що була вона так само спокійна й весела, як завжди. Місяців через три померла й вона.
Живуть гуїгнгнми звичайно років до сімдесяти або сімдесяти п"яти і дуже рідко — до вісімдесяти. За кілька тижнів до смерті вони починають підупадати на силі, хоч і не відчувають ніякого болю. В той час до них часто заходять їхні приятелі, бо їм самим дуже важко виходити з дому.
Проте, коли їм лишається прожити приблизно десять днів (а гуїгнгнми рідко помиляються в своїх розрахунках), вони вибираються віддати візити найближчим сусідам. Везуть їх у запряжених єгу санях, якими вони користуються й тоді, коли їдуть у далеку путь або пошкодять собі ногу. Повернувшися з такої подорожі, гуїгнгнм, що вмирає, врочисто прощається з присутніми, ніби лагодячись виїхати до якоїсь далекої країни, де він має перебути решту свого життя.
Не знаю, чи варто згадувати, що в мові гуїгнгнмів немає слова, яке означало б щось погане, крім слів, зв"язаних з потворністю та вадами єгу. Отже, щоб сказати про неслухняність слуги, примху дитини, камінь, що порізав ногу, про негоду або щось подібне, вони до основного слова додають «єгу». Наприклад — гхнм єгу, гвнагольм єгу, інлгмндвіглма єгу, а кепсько збудована оселя — інголмгнмроглнв єгу.
ebooksa