Пурпурові вітрила

— Хто це пожартував? Хто пожартував? — стрімко зойкнула вона. — Хіба я сплю? Може, знайшла та забула?

Схопивши лівою рукою праву, на якій була каблучка, з подивом роззиралася вона на всі боки, випитуючи поглядом у моря й зелених поростів; але ніхто не ворушився, ніхто не зачаївся в кущах, і в синьому, ген-ген осяяному морі не було жодної ознаки, і Ассоль закрасилася рум’янцем, а голоси серця сказали віще «Так». Не було пояснень тому, що сталося, проте без слів і думок знаходила вона їх у дивному почутті своєму, й уже близькою стала їй каблучка. Тремтячи всім тілом, зірвала вона її з пальця, тримаючи у жмені, наче воду, роздивилася, — всією душею, всім серцем, усім радінням і ясним забобоном юності, — потім, сховавши за нагрудник, Ассоль тицьнула обличчя в долоні, з-під яких нестримно виривалась усмішка, й, опустивши голову, помалу пішла зворотним шляхом.

Отак, — випадково, як кажуть люди, що вміють читати й писати, — Ґрей і Ассоль знайшли одне одного вранці літньої днини, сповненої неминучості.

V. Рихтування до бою

Ступивши на палубу «Секрета», Ґрей кілька хвилин стояв непорушно, гладячи голову з потилиці на чоло, що означало страшенне сум’яття. Неуважність — неясний рух почуттів — відбивалася на його обличчі безчулою посмішкою сновиди. У цей час його помічник, Пантен, сунув шканцями[11] з полумиском смаженої риби; побачивши Ґрея, він завважив дивний стан капітана.

— Може, Ви забилися? — обережно поцікавився він. — Де були? Що бачили? Утім, це, звісно ж, ваша справа. Маклер пропонує вигідний фрахт, із премією. Та що це з вами?…

— Дякую, — мовив Ґрей, зітхнувши, наче розв’язаний. — Мені саме бракувало звуків вашого простого, розумного голосу. Це ніби крижана вода. Пантене, повідомте людям, що сьогодні ми виважуємо якір і переходимо в гирло Ліліяни, миль за десять звідси, її течію перебито суцільними мілинами. Дістатися гирла можна тільки з моря. Прийдіть по мапу. Лоцмана не брати. Поки що все… Еге, вигідний фрахт мені потрібен як торішній сніг. Можете так і сказати маклерові. Я вирушаю до міста, де затримаюся до вечора.

— Що ж сталося?

— Нічогісінько, Пантене. Я хочу, щоби ви зважили на моє бажання уникати будь-яких розпитів. Коли настане момент, я повідомлю вам, у чому річ. Матросам кажіть, що буде ремонт, що місцевий док зайнято.

— Гаразд, — безтямно сказав Пантен у спину Ґреєві, який уже йшов геть. — Буде зроблено.

Хоча розпорядження капітана були цілком доречні, помічник витріщив очі й занепокоєно помчав з полумиском до себе в каюту, бурмочучи: «Пантене, тебе спантеличили. Чи не хоче він спробувати контрабанду? Чи не піднімемо ми часом чорний піратський прапор?» Одначе тут Пантен заплутався в найбожевільніших припущеннях. Поки він нервово трощив рибу, Ґрей спустився до каюти, взяв гроші й, переїхавши бухту, з’явився в торгових кварталах Лісса. Тепер він діяв уже рішуче і спокійно, до дрібки знаючи все, що буде на чудовному шляху. Кожен порух — думка, дія — гріли його тонкою втіхою мистецької праці. Його план склався миттєво й об’ємно. Його поняття про життя зазнали тієї останньої навали різця, після якої мармур супокійний у своєму неймовірному сяйві.

Ґрей побував у трьох крамницях, надаючи ваги вибору, позаяк подумки бачив уже потрібну барву й відтінок. У двох перших крамницях йому показали шовк базарних барв, покликаних задовольнити сяку-таку пиху; у третій він знайшов зразки складних ефектів. Господар крамниці радісно метушився, викладаючи залежані тканини, та Ґрей мав вигляд статечного анатома. Він терпляче розбирав сувої, відкладав, зсував, розгортав і дивився на світло таку кількість червоних відрізів, що прилавок, завалений ними, здавалося, спалахне. На носак Ґреєвого чобота лягла пурпурова хвиля; на його руках та обличчі сяяв рожевий відблиск. Порпаючись у легкому спротиві шовку, розрізняв він барви: червона-бліда, рожева й рожева-темна; густе шумовиння вишневих, помаранчевих і похмурно-рудих тонів; тут були відтінки всіх сил і значень, різні в своєму позірному спорідненні, як слова: «чарівно», «прекрасно», «чудово», «довершено»; у складках чаїлися натяки, недоступні мові зору, та справжня пурпурова барва довго не впадала в око капітанові. Що приносив крамар, було незле, та не викликало ясного і твердого «так». Нарешті одна барва звернула на себе безпорадну увагу покупця; Ґрей сів у крісло до вікна, витяг із шумкого шовку довгий кінець, кинув його на коліна і, розкинувшись із люлькою в зубах, став споглядально непорушний.

Ця цілковито чиста, мов багряний ранковий струмінь, повна шляхетних веселощів і величності барва була саме тією гордою барвою, що її шукав Ґрей. В ній не було змішаних відтінків огню, пелюсток маку, гри фіолетових чи бузкових натяків; не було й сині, ні тіні — нічого, що викликає сумнів. Вона жевріла, мов усмішка, звабою духовного відображення. Ґрей так замислився, що забув про господаря, який чекав за його спиною з напруженням наструнченого мисливського пса. Стомившись чекати, гендляр нагадав про себе тріском відірваного клаптя тканини.

— Зі зразками годі, — сказав Ґрей, підводячись, — цей шовк я беру.

— Весь шматок? — поштиво сумніваючись, спитав гендляр. Та Ґрей мовчки дивився йому в лоба, аж крамар дещо знахабнів. — Якщо так, то скільки метрів?

Ґрей кивнув, просячи заждати, й вирахував олівцем на папері потрібну кількість.

— Дві тисячі метрів, — він із сумнівом оглянув полиці. — Так, щонайбільше дві тисячі.

— Дві? — сказав господар, гарячково підскакуючи, мов підкинутий пружиною. — Тисячі? Метрів? Будь ласка, сідайте, капітане. Чи не бажаєте глянути, капітане, зразки нових тканин? Воля ваша. Ось сірники, ось духмяний тютюнець, будьте ласкаві. Дві тисячі… дві тисячі по… — він сказав ціну, яка стосувалася до справжньої так, як клятьба до простого «так», одначе Ґрей був задоволений, позаяк нізащо не хотів торгуватися.

— Дивовижний, найкращий шовк, — провадив крамар, — товар незрівнянний, тільки в мене знайдете такий.

Коли він урешті зійшов увесь захватом, Ґрей домовився з ним про доставку, взявши на свій кошт видатки, заплатив за рахунком і пішов у супроводі господаря, що вшановував його наче китайського імператора. Тим часом через вулицю від того місця, де була крамниця, мандрівний музика, настроївши віолончель, тихим смичком змусив її промовляти печально й гарно; його побратим, флейтист, засипав спів струн белькотанням горлового свисту; проста пісенька, якою вони наповнили очманілий од спеки двір, долетіла до Ґреєвого вуха, і той одразу ж утямив, що слід робити йому далі. Узагалі всі ці дні він був на тій щасливій висоті духовного зору, з якої виразно помічав усі натяки й підказки дійсності. Почувши звуки, що їх заглушало торохтіння ридванів, він увійшов у центр найважливіших вражень і думок, викликаних, відповідно до його вдачі, цією музикою, вже відчуваючи, чому і як вийде гарно те, що надумав. Поминувши провулок, Ґрей увійшов у домову браму, за якою щойно пройшла музична вистава. На той час музики збиралися йти геть; високий флейтист з виглядом затурканої гідності вдячно махав капелюхом, звертаючись до тих вікон, звідки летіли копійки. Віолончель уже вернулася під пахву свого господаря; той, утираючи спітніле чоло, чекав на флейтиста.