Пурпурові вітрила

— Летико, — сказав Ґрей, придивляючись до його червоних очей, — я чекав на тебе щонайшвидше вранці. Чи лив ти на потилицю холодну воду?

— Лив. Не стільки, скільки було прийнято всередину, проте лив. Усе зроблено.

— Кажи.

— Не варто й казати, капітане. Ось тут усе записано. Беріть і читайте. Я дуже старався. Я піду.

— Куди?

— З докору ваших очей бачу, що ще холодної води на потилицю вилито було замало.

Він обернувся і вийшов із дивацькими порухами сліпця. Ґрей розгорнув папірця; олівець, напевне, дивувався, коли виводив на ньому креслення, що нагадували розхитаний паркан. Ось що писав Летика:

«Згідно з інструкцією. Після п’ятої години ходив вулицею. Дім із сірим дахом по двоє вікон збоку; при ньому город. Зазначена особа приходила двічі: по воду — раз, по скіпки для груби два. Коли запала темрява, прозирнув поглядом вікно, та нічого не побачив через фіранку». Потім ішло кілька вказівок родинного штибу, що їх Летика дістав, напевне, у запалі застільної балачки, позаяк меморій закінчувався трохи несподіваними словами: «У рахунок видатків доклав дрібку своїх».

Одначе сутність цього донесення сповіщала тільки про те, що ми знаємо з першого розділу. Ґрей поклав папірця в стіл, свиснув вахтового і послав по Пантена, але замість помічника з’явився боцман Атвуд, обсмикуючи закасані рукави.

— Ми пришвартувалися біля дамби, — сказав він. — Пантен послав дізнатися, чого ви хочете. Йому непереливки, на нього там наскочили якісь люди з сурмами, барабанами та іншими скрипками. Ви їх запрошували на «Секрет»? Пантен просить вас прийти, каже — у нього туман у голові.

— Авжеж, Атвуде, — сказав Ґрей, — я точно кликав музик. Підіть скажіть їм, аби ішли поки що в кубрик. Побачимо потім, як їх влаштувати. Атвуде, скажіть їм і команді, що я вийду на палубу за чверть години. Хай зберуться. Вам і Пантенові, звісно, теж незле було б мене послухати.

Атвуд підняв ліву брову, як одводять курок, постояв боком до дверей і вийшов. Ці десять хвилин Ґрей перебув, затуливши обличчя руками; він ні до чого не готувався й нічого не вираховував, — просто хотів подумки помовчати. Тим часом його чекали вже всі нетерпляче і з цікавістю, повною здогадів. Він вийшов і побачив на лицях очікування якихось дивниць, та позаяк сам знаходив те, що діється, цілком природним, то напруга чужих душ відбилася в ньому легкою досадою.

— Нічого особливого, — сказав Ґрей, сідаючи на східник. — Ми простоїмо в гирлі річки доти, доки не поміняємо весь такелаж. Ви бачили, що привезено червоний шовк. З нього під орудою вітрильного майстра Блента зшиють «Секретові» нові вітрила. Відтак ми вирушимо, але куди — не скажу. В кожному разі, це тут, недалеко. Я їду до дружини. Вона ще не дружина мені, та буде нею. Мені потрібні червоні вітрила, аби ще здаля, як домовлено з нею, вона нас розгледіла. Ось усе. Як бачите, тут немає нічого таємничого. І годі про це.

— Так, — сказав Атвуд, бачачи з усміхнених облич матросів, що вони приємно спантеличені й не наважуються говорити. — Так он воно що, капітане… Не нам, звісно, судити про це. Як хочете, так і буде. Я вас вітаю.

— Дякую! — Ґрей міцно стиснув боцманову руку, але той, зробивши неймовірне зусилля, відповів таким потиском, що капітан відступив. Після цього підійшли всі, змінюючи один одного соромливою теплотою погляду і бурмочучи вітання. Ніхто не крикнув, не загомонів — щось не надто просте вчували матроси в уривчастих словах капітана. Пантен полегшено зітхнув і звеселів — його душевний тягар розтанув. Тільки корабельний тесля лишився чимось невдоволений. Мляво потримавши Ґреєву руку, він понуро спитав:

— Як це ви надумалися, капітане?

— Це як удар твоєї сокири, — сказав Ґрей. — Циммере! Покажи своїх хлопчаків.

Скрипаль, ляскаючи по спині музик, випхнув з натовпу семеро чоловіків, убраних украй неохайно.

— Ось, — сказав Циммер, — це — тромбон, не грає, а бухає, як із гармати. Ці двоє безвусих молодців — фанфари; як заграють, то миттю тягне воювати. Потім кларнет, корнет-а-пістон і друга скрипка. Усі вони — великі майстри обнімати жваву приму, себто мене. А ось і головний господар нашого веселого ремесла — Фріц, барабанник. У барабанників, знаєте, вигляд найчастіше розчарований, але цей б’є з гідністю, захоплено. У його грі є щось відкрите і пряме, як його палиці. Чи так усе зроблено, капітане Ґрей?

— Напрочуд добре, — сказав Ґрей. — Усім вам призначено місце в трюмі, який цього разу, значить, буде завантажений різними «скерцо», «адажіо» й «фортисимо». Розійдіться. Пантене, віддавайте кінці, рушайте! Я зміню вас за дві години.