Боцман з «Тумана»

— Ну, сірником, — Фролов поправив автомат, досадливо сплюнув.

— Де сірника кинули?

Фролов подивився з обуренням. Йому здалося, що розвідник сміється з нього.

— Не знаю, де кинув… Може, вважатимемо інцидент вичерпаним, товаришу старшина?

Агєєв обернувся до Медведєва.

— Товаришу командир, прошу вашого наказу червонофлотцеві знайти цей сірник.

Медведєв теж дивився здивовано.

— Чи потрібно це, старшина… у такому безлюдному місці?..

— Потрібно, товаришу командир. Йдемо на важливу операцію, ніхто не повинен знати, що ми висадилися тут. Накажіть розшукати сірник.

— Виконуйте наказ, Фролов, — сказав Медведєв.

Повільно, всією постаттю виявляючи приховане обурення, Фролов пішов уздовж мокрого каміння. Де, в який бік він кинув треклятого сірника? Може, його давно поніс струмочок… Клятий причепа-розвідник ішов поруч, теж вдивляючись у грунт.

Розшуки тривали довго.

Фролов обурювався, але він одержав наказ і повинен був сумлінно виконати його. З усіх сил вдивлявся в гострі розколини серед темного каміння, ще огорнутого напівтемрявою, у сріблясті плями моху.

Може, старшина і правий. Попереджували ж їх перед походом, що на ворожій території не можна залишати ніяких слідів свого перебування. Але малесенький сірник на цьому безлюдному березі! Він пригадував, що прикурив обережно, прикривши долонями вогник, хоча й знав, що єдиний ворожий вартовий, який був поблизу, знешкоджений Агєєвим. А от про сірника забув.

Чим більше він шукав, тим дужче звинувачував себе. «Поганий ти розвідник, Дімко Фролов, легковажний ти хлопець… Завдав товаришам зайвої роботи…» Він бачив, як Агєєв, нарешті, розігнувся, підійшов до Медведєва.

— Не знайти в таких присмерках, товаришу командир, — гірко сказав розвідник. — А затримуватися тут більше не можна. Що ж, може, обійдеться як-небудь… Дозвольте рушати далі?

— Ходімо, старшина, — сказав Медведєв.

Вони йшли вперед. Запах моря лишався позаду, змінювався запахом гниючих рослин. Оранжовим м"яким світлом наливався край неба за пасмом скель. Неначе освітлені зсередини, піднімалися звідти легкі хмари.

Ущелина вела вгору в хаос здибленого, нагромадженого один на одного, відшліфованого вітрами каміння. Далекі округлі хребти м"яко вимальовувалися у ранковому небі. Деякі висоти наче димилися: їх огортали смуги голубого туману.

Чотири моряки згиналися під вагою зброї і вантажу. У кожного на грудях — короткий чорний автомат, на спині — туго набитий рюкзак, на поясі — гранати і пістолети. Кульбін ніс за плечима великий чемодан радіоапарата, в руках — запасні акумулятори. Його рюкзак і автомат узяв собі на плечі Агєєв.