— Угощайтеся, товаришу старшина. Тютюнець чудовий, до печінок проймає.
— Не треба, — уривчасто сказав Агєєв.
— Закурюйте, у мене багато. Навіщо даремно повітря смоктати.
Йому хотілось порозумітися з розвідником. Був трохи присоромлений пригодою з сірником. Але просто-таки відсахнувся, побачивши блиск люті у білявих зіницях Агєєва під смуглим нахмуреним лобом.
— Не приставайте, товаришу червонофлотець, — сказав, наче вдарив, розвідник. — Не треба мені вашого тютюну. Ви краще стежте, щоб знову сміття не розкидати!
Різко встав, одійшов, смокчучи незапалену люльку.
— За що це він так на мене, Васю? — Фролов безпорадно поглянув на Кульбіна.
— Не знаю… Може, чим образив ти його раніше… — Кульбін теж був здивований.
— Та нічим не образив. Тільки тютюнцю запропонував, уже вдруге. Просто причепа і грубіян!
— Одним словом, — боцман! — усміхнувся Кульбін. — Це він на тебе, мабуть, за той сірник і досі сердиться. Боцмани — вони всі такі. Для них головне — акуратність.
— А хіба він боцман?
— Боцман. І на «Тумані» боцманом служив і ще раніше, у далеких плаваннях, на кораблях цивільного флоту.
— То чому ж він на сушу пішов?
— А це вже ти у нього самого спитай…
Кульбін замовк. Агєєв повернувся, накинув свій протертий на ліктях ватник.
— Товаришу командир, доведеться нам до темряви тут відпочивати. А як тільки стемніє, далі підемо. Може, заснемо поки що?
— Відпочивайте, старшина, — сказав Медведєв. — Я перший вахту відстою. Потім розбуджу вас…
Поверх ватника Агєєв загорнувся в плащ-палатку, ліг у затінку під скелею…
Вони відпочивали цілий день, а вночі йшли тундрою по лишайниках і моху. Дув різкий вітер, чвакало болотяне купиння, знову нили плечі під вагою зброї і вантажів. Пішов дрібний косий дощ. Усе навкруги заслало чорнильною темрявою. Четверо йшли, швидше вгадуючи, аніж бачачи один одного.
— Це для нас саме погода, — почув Кульбін голос Агєєва. — Чим гірше, тим ліпше! — Поглянув на ручний компас, — майнуло в темряві і зникло голубе фосфорне полум"я румбів.
ebooksa