— А ось той, у якого запитали: чи вміє він грати на скрипці? «Вмію, — відповідає, — тільки ніколи не пробував…»
Спробував посміхнутися, усмішка завмерла від льодового блиску трьох пар очей.
— От що, товаришу Фролов, — голос Медведєва був сухий, зникли звичайні дружні інтонації, — тут у нас не Ірландія! Розумієте, що не тільки собою — всім успіхом операції ризикували?
Фролов мовчав, жалібно похнюпившись.
— За безглузде лихачество вам догана… Старшині першої статті Агєєву виношу подяку.
Він урочисто потиснув Агєєву руку. Рум"янець задоволення залив щоки розвідника. Але в наступну мить Агєєв дивився вже, як і раніше, без запалу.
— Тепер, товаришу командир, покажу вам наш морський пост. Тільки прошу кущі не м"яти, щоб не видно було, що ми тут проходили.
Гранітна скеля піднімалася прямовисно вгору. З-під листя, що притулилося до каміння, ліловіли ягоди, довгасті, крупні, як виноград. Агєєв зірвав декілька, поклав У рот.
— Справжнісінька городня ягода, — провів він долонею по заростях чорниці і голубики і, розсунувши гілки берізок, зник за густим листям.
— За мною йдіть, товариші!
За гранітним виступом, зовні прихованим, знову починалася вузька ущелина, яка вела вгору. Моряки йшли один за одним. Неяскраве світло, що падало згори, посилювалось. Ущелина була схожа на майже вертикальний тунель, який нескінченно піднімався вгору. Здавалося, він пробивав сопку наскрізь, вів до її недосяжно далекої вершини.
Ось він почав розширюватися. Світлішало вгорі, тунель переходив у широку улоговину. Улоговина завернула вбік, і свіжий морський вітер шмагнув по обличчях, мало не зірвав з голови Медведєва кашкет.
Вони стояли на невеликій нерівній площадці, тільки з одного боку прикритій скелею. З трьох сторін були небо і вітер. Здавалося, можна рукою доторкнутися до молочних згустків хмар, які висіли в небі.
Вони пройшли ще кроків десять. Нерівні скелі бар"єром обгороджували площадку.
Неможлива, запаморочлива безодня відкрилась під ногами.
Висота, до якої підійшли пологим підйомом, тут, з другого боку, обривалася прямовисною стіною. До самого океанського прибою, який плескався внизу, вона спускалася без нахилу. Навіть морський гул не долітав сюди.
Німі, облямовані білиною хвилі набігали внизу на звивистий берег. І видимість звідси відкривалася на три сторони світу. І виючий вітер норд-вестової чверті хитав, здавалося, вузьку гранітну скелю.
— Та це ж прекрасний спостережний пункт. Тут хоч маяк будувати! — крикнув Медведєв. — Чому німці тут свій пост не відкрили?
Вітер підхопив і поніс слова. Тільки з руху губ угадав їх Агєєв.
— Вони сюди дороги не знають. На цей п"ятачок знизу не вилізеш, хіба тільки якщо мій прохід відшукати. А відшукати його не так просто. А тепер, товаришу командир, покажу вам мій кубрик.
ebooksa