Вони відійшли від краю скелі. Кульбін і Фролов стояли біля складеного вантажу.
— Ходімо з нами, матроси!
Пройшли декілька кроків убік, туди, де нависала козирком вершина Чайчиного дзьоба. Під цим козирком громадилися плити, ніби стихійною силою підняті одна на одну. Але з другого боку були настелені рівні дошки, так щільно пригнані до каміння, що навіть зблизька здавалися продовженням скелі.
За дашками темніла невелика печера.
— Прошу завітати, — мовив Агєєв, як люб"язний хазяїн, що приймає знатних гостей.
Медведєв зігнувшись пішов усередину. Кульбін і Фролов зайшли на повний зріст.
Вони опинилися у справжній каютці, підлога і стеля якої були із смоляних, почорнілих, місцями вкритих плямами морської солі дощок. Камені стін були старанно пригнані один до одного, прошпакльовані надійно і міцно.
Дощані широкі нари, вкриті пробковим матрацом, простягалися з одного боку. Стояв круглий стіл, зроблений з бочонка. Світло через вхідний отвір і прямокутне мутне скло, вставлене між каменями, падало на червоно-білий рятувальний круг з цифрою «12» і великим написом «Туман».
— Та ви чарівник, товаришу Агєєв! — Медведєв підійшов до столу, сів на койку, провів рукою по сухій морській траві.
Агєєв широко усміхався.
— Це я помаленьку спорудив, поки в горах від німців відсиджувався… Недаром шість років боцманом плавав. З теслярською і такелажною роботою знайомий…
Він радів, як дитина, гордістю світилося його завжди похмуре обличчя. Підморгнув на мутнуватий прямокутник маленького віконця.
— А звідки б таке скло взялося?
— Схоже на оглядове скло літака, — критично подивився Медведєв.
— Ваша правда, товаришу командир. Оглядове скло з бомбардувальника «Ю-88». Його наш винищувач збив, ворожа машина зараз у норвезьких скелях ржавіє.
— І академік, і герой, і мореплавець, і тесляр? — Фролов задивився на обладнання кубрика. — Все сходиться, крім академіка, товаришу старшина. А закінчиться війна, можете і на академіка вчитися. Це у нас нікому не заборонено.
Агєєв не відповідав. Нахилився, дістав з-під нар мідний примус, позеленілий від часу. Хлюпнувся всередині гас.
— І горюче є… Порядок! — розвідник покачав насос, запалив гас. — Дозвольте, товаришу командир, чай приготувати?
— Чай чаєм, — сказав Медведєв, — а от ви, Кульбін, установіть зараз же передавач, та пошлемо шифровку, що прибули на місце призначення і відкриваємо морський пост.
Так була установлена радіостанція на висоті Чайчин дзьоб.
ebooksa