Скільки разів на цій вузькій дерев"яній шкаралупці виходив він у відкрите море, дивився смерті прямо в розкриту пащу! Скільки разів, як зараз, навкруги гойдалася піниста водяна пустеля, тьмяні хвилі хижо вигиналися, котячись із безкрайньої далечини.
Палуба піднімалась і опускалася. Вдалині чорнів обривистий дикий берег. Тримаючись за поручні, моряки дивилися — кожний у своєму секторі. Фролов у довгополому кожусі намагався прикрити хутром коміра рум"яні хлопчачі щоки, не відводячи бінокля від очей.
— Значить, даремно моталися цілу ніч, товаришу командир? — запитав боцман Шершов, тримаючись за кулеметну турель.
— Повертаємося на базу, боцмане! — бадьоро сказав Медведєв.
І боцман теж здивовано поглянув на старшого лейтенанта. У командира недоречно задоволений голос! У старшого лейтенанта Медведєва, який потопив три кораблі ворога, мов скажений, пробивався до них, проривав будь-які вогневі завіси!
Із квадратного люка висунулася коротко обстрижена голова з веселими карими очима під випуклим лобом. Молодий моторист Сьомушкін, він же — катерний кок, надіваючи на ходу безкозирку, ступив на палубу, балансуючи з великим нікельовим термосом і склянкою в руках. Протанцював до рубки, став перед Медведєвим — роздягнений, в самій полотняній голландці, із стрічками, які розвівалися за спиною.
— Товаришу командир! Скляночку гарячого кофе! З вечора не їли, не пили!
— Кофе? — задумливо поглянув на нього Медведєв. — Гаряче?
— Гаряче, товаришу командир. Цей термос он як тепло зберігає!
— А сам, мабуть, уже покуштував?
Сьомушкін ловко відкручував кришку, широко розставивши ноги на палубі, здибленій хвилею.
— Гаразд, налийте скляночку, — рішуче сказав Медведєв. — А потім усіх моїх тигрів почастуєте, бо на базі будемо тільки години через дві…
— На горизонті — дим! Праворуч, курсовий кут сто тридцять! — раптом крикнув, нагинаючись уперед, Фролов.
Склянка випала з рук командира, Сьомушкін підхопив її на льоту.
Так, командир здригнувся, кров одхлинула від серця. Дивився у вказаному напрямі, рвучко схопивши бінокль. Побачив: низький бурий димок справді пливе над світанковим морем.
Сигнал у моторний відсік… Замовкли мотори, катер безшумно погойдувався на хвилях.
— Напишіть мателоту: «Бачу на горизонті дим», — тихо сказав командир.
Усі дивилися вперед. Стукали серця в чеканні близького бою. Сьомушкін миттю зник у люці моторного відсіку.
Дим густішав, виростав. Невиразний силует великого корабля вимальовувався на лінії обрію.
— Бачу караван! — доповідав збуджено Фролов, не відриваючись від бінокля. — Один транспорт, два кораблі охорони. Ідуть курсом на нас… Німецькі кораблі, товаришу командир.
ebooksa