— Судзіра найкраще слухаються, дресирувальника, — сказав Радж.
— Бобі сам любить вилазити, без команди, — встряв у розмову Янг. — Побачить мене, і перший — шмиг на поміст, роззявляє рота… — Голос Янга затремтів, йому раптом стало до сліз шкода Бобі. Отак мало разом поплавали — і на тобі! Злі люди розлучили. «Бідолаха Бобі… Де він тепер? Чи хоч живий? Чия це кров була на помості й на доріжці?»
— Так ви казали, що чули, як уночі гуркотів мотор? — звернувся офіцер до однієї двірнички. Тітки поволі підходили слідом за всіма.
— Ага!.. Я біля малої арени була. І чула, якраз із цього боку — ду-ду-ду-ду, — пожвавилась вона.
— Чого ж ви не підійшли, не поцікавилися? — не втримався той, що писав.
— Я подумала… Та тут же багато чого літає по воді, може, хтось заблудив.
— Двірники чергують щоночі? — спитав Абрахамса офіцер.
— Ні, вони зрідка. Тільки в ті ночі, коли немає на місці Раджа. А цієї ночі його не було, відпросився з хлопчиком на добу. — Абрахамс почав уже трохи оживати, дещо розуміти.
— О котрій годині приходить на роботу дресирувальник… Судзір, чи як його? — розпитував офіцер.
— Ага, Судзір. Повинен уже підійти. Учора він тільки заглянув у дельфінарій і пішов. А сьогодні ж нормальний робочий день, — сказав Абрахамс і ніби спохопився: — Хоча який же він нормальний? Боже, боже…
— Приблизна картина вже вимальовується… Нікому нікуди не відлучатись, будемо ще розбиратися з кожним окремо, — обернувся йти з берега офіцер. — Вільне приміщення у вас є? — звернувся до Абрахамса.
— Немає. Кабінет Крафта замкнутий, я не можу без нього пустити вас туди. І Судзіра ще немає… А в Раджа комірчина, склад, там навіть стола пристойного немає.
— Гаразд, діду… Ми в прохідній влаштуємося. Почнемо з вас, містере Абрахамс.
— Матір божа, свята діво Маріє… Не обминай мене своєю милістю… — зашепотів молитву Абрахамс. — А я ж думав, що уже все!
Лежали під кущами напроти прохідної, нудилися. Тітки прилаштувалися окремо, розв"язали вузлики з харчами. Алі, чорний і великий, як безсонна ніч, мовчки курив. З розпитуваннями до Раджа не приставав, бо піхто не знав, як тут усе сталося, а Радж — тим більше: був далеко звідси, на Гірському.
А от де був Судзір? Походжає вже нервово по доріжці біля прохідної, хоч намагається мати вигляд незалежний і бундючний. Хотів він сходити у свою «резиденцію», подивитися, може, знову там щось покрали, але поліцейські не дозволили.
Абрахамса ще мучили, мабуть, з годину. Вийшов з прохідної мокрий, як миша, поплентав наче не своїми йогами у бік головної арени. Може, думав про рибу.
— Вас хоч не били? — стиха запитав Радж.
— Ні-і… О, господи, як усе пережити? — говорив старий, бредучи. — Що мені містер Крафт скаже?
Покликали Судзіра, а не Раджа і не ту тітку, що чергувала вночі біля малої арени.
ebooksa