— Пити хочеш? — запитала вона Янга: побачила як важко він плямкає губами, ворушить язиком, жуючи копру. І не дочекавшись відповіді, схопила в зуби свій ніж, підвела голову: на яку пальму полізти? Ага, ось на цю, трохи нахилену… І кинулась крізь кущі до пальм. Невдовзі Янг побачив її над кущами — видиралася на пальму спритно, як мавпа. Через кілька хвилин на землі загупали горіхи. А скоро і сама з"явилася з оберемком горіхів на руках, задихана, очі палають.
— Коліно он подряпала, — не знайшов що сказати Янг.
— А-ат… — байдуже махнула рукою і побігла з горіхами до дядька з парангом. — Зрубайте їм маківки!
Дядько зрубував, а Натача роздавала: Раджу… батькові… самому рубщикові… А три відкриті принесла до кущів, найбільший подала Янгові.
— Донечко, ти так більше не роби. Не доведи господи плантатор побачить… Розпоряджаєшся, як на своїй плантації.
— Так що ж нам — знемагати від спраги? Та не збідніє він із-за шести горіхів! — відмахнулась Натача. Дочекалася, поки Янг висмоктав свій горіх, ухопила його за руку: — Побігли!
— Почекай, — заперечив Янг. — Я подивлюся, як у вас тут зроблено… — і завернув під повітку.
Поки роздивлялися, Натачина мати вигребла під кущем чималу ямку, позносила туди випиті горіхи, присипала землею і листям. Так буде спокійніше.
Янг побачив, що принцип сушильні такий самий, як вони робили і на Біргусі. Тільки тут розмах — не порівняти. Не якась там ямка з вугіллям, перекрита бамбуковими палицями, а довга канава… На дні горять сухі шкаралупи горіхів, тільки жар, диму майже немає, над канавою не поміст з палиць, а залізна решітка з товстого дроту. За один раз можна розкласти майже тонну горіхів.
— Ну, побігли, — мовив Янг після оглядин. — А куди?
— Куди очі бачать!
Як це чудово — бігти куди очі бачать! І вони бігли спочатку вздовж кокосової плантації, заплутуючись у тростях трави і кущів. Подекуди траплялися сині квіти бугенвілів або червоні махрові гібіскуси з довгими маточками, схожими на йоржики, що ними пляшки миють. Натача їх зривала й утикала собі в кучері. Під кінець прогулянки її голова нагадувала дивовижний, чарівний букет. Трохи були і заблудили в кущах, потім розібралися, повернули назад. Янгове серце аж тремтіло від замилування і симпатії — такою гарною він Натачу ще ніколи не бачив.
Натачине світло-рожеве платтячко на грудях зашнуровувалося і зав"язувалося бантиком. Та поки лазили по кущах, він розв"язався і кінчики білого сплетеного шнурка метлялися.
— Давай я тобі зав"яжу… — сказав Янг і, не чекаючи згоди, став зав"язувати. Вузлик вийшов. як квіточка з трьох пелюстків. Схилив голову набік, хоч іще не розумів, що з ним діється.
— Подобається?
— Ага… — усміхалася Натача. — Навчи і мене.
Янг і її навчив зав"язувати «квіткою».
У пориві щирості він розказав їй, як надумали з Абдулою обстежити з аквалангом озеро на Гірському, пошукати на дні золоті самородки. Здивувався тільки, чому Натача не захоплюється так, як колись Абдула, а навіть злякалася трохи.
— Янгу, це ж дуже небезпечно! А раптом щось з аквалангом станеться? З вами ж Раджа не буде, не знатимете, що робити, повтоплюєтеся.
— Я сам полізу, Абдула буде нагорі. А я вже знаю, як з аквалангом поводитися.
ebooksa