— Тут «дабл ю» і «ві»! Ви переграли, Судзіре! Шеф буде вами не задоволений!
Пауза…
— Я не переграв. Я тільки виграв! Табір у моїх руках.
— Табір у наших руках. І ви в наших! Не треба бути таким жадібним, шеф цього не любить. Ваше коло діяльності — дельфінарій, а ви всунули свого носа куди не треба, зірвали плани шефа.
— Я хотів, піднести шефу подарунок… Я хотів йому подарувати чудову схованку і золоті копальні. Шеф зрозуміє мене… Я вимагаю аудієнції з шефом!
— Багато хочете, мало одержите! Ніхто не має права бачити шефа, як і обличчя бога. Сидітимете в печері доти, поки з вас не зробиться свята мумія. Житимете стільки, скільки вам захочеться, але в печері! Усе, зв"язок закінчено.
— Алло! Алло! Стривайте!.. Я все поясню! Ал-ло-о-о…
— Говоріть. Ви маєте право, як і кожний перед смертю, на останнє слово.
— Відключіть оту скажену заслону! Випустіть мене звідси!
— Вас зрозуміли. Але самі вирішити не зможемо. Зв"яжемося по рації з шефом… Чекайте дзвінка!
Горбоносий обережно поставив мікрофон, глянув на Раджа, ніби запитав: «Ну — як? Правдиво?» І Радж підняв угору великий палець.
— Куримо хвилин десять і дзвонимо, — сказав офіцер.
Але ніхто не курив. Повільно спливали хвилини.
— У мене ще є ідея. На кожну рибину — свій гачок, — сказав Радж. — Вам же він потрібний живий?
— Тільки живий!.. Єдина ниточка, можна сказати.
Судзір нервово походжав по крабовому пляжу. Янг не все зрозумів з реплік, які він кидав по телефону, але головне уловив. Судзір — член тріади… Судзір копав яму іншим, а потрапив сам у яму, яку викопали йому.
Нарешті пролунав зумер телефону. Судзір пошльопав, щоб підняти трубку.
— Шеф дозволив вас випустити. Для збирання даємо вам п"ять хвилин. Заслона буде відключена на одну-дві хвилини. До речі, хто там ще, чий голос ми чули?
— Хлопчик один. Його брат Радж Сінх працює в дельфінарії.
— Радні Сінх, якого ви мали вбити і якого залишили живим? Шеф уже тоді гнівався на вас. Чи не занадто багато ви його злите?
ebooksa