— Клянуся: я будь-який наказ виконаю. Можу і тепер Раджа вбити, і брата його відправлю рибам!
— Хлопчик хай посидить там. Він ще буде потрібний. А про Раджа домовимося, як вилізете. Чекаємо вас у таборі!
«Хоче вбити мене?!» — Янг знову подався до води, свиснув Бобі. Ні, просто за так він не піддасться. Та в нього ні дельфіни є, вірні друзі.
— Будь тут, Бобі. Не відпливай… — прошепотів йому, сидячи вже на самому краєчку, ногами у воді. Стежив за Судзіром. Ніякого холоду тепер Янг не відчував.
Судзір не до виходу готувався, а поквапно повзав по купі винесеної породи, метушливо розгрібав її. Щось хапав у руки, придивлявся, ніби нюхав. Здавалося, зараз почне хапати ротом пісок і ковтати, жерти, давитися ним. Нарешті Судзір встав, пішов до води. Зсунув маску на очі й ніс, рішуче взяв загубник.
Згадав про ліхтар, почепив і його на груди. Сів на бережок пляжу, глузливо помахав рукою в бік Янга — мовляв, до швидкої зустрічі — і зсунувся у воду.
«Так що ж тепер буде? Я так і загину тут?»
«Якщо тріада захопила табір, мені не жити. І Радж загине, Судзір комусь обіцяв прибрати його, піддобритися до шефа».
Знову розпач охопив Янга. Безсилля, цілковите безсилля… Навіть на плач не вистачало духу.
Не скоро він зреагував на зумер телефону. Кому вони дзвонять? Нікого ж тут не лишилось, усі мертві. Помилково?
А телефон не змовкав.
Янг кинувся грудьми на воду, намацав спину Бобі, повернув за рострум туди, до пляжу. Сам не гріб — хай везе. Ледве вистачало сили, щоб триматися за плавник.
Обминув неживого електрика повз самісіньку воду — раптом злякався трупа.
Тримав трубку обома руками…
І почув голос Раджа — такий рідний, такий дорогий!
— Янгу, братику мій… Ти мене слухаєш? Це я — упізнаєш? Ти не плач, скажи мені, що ти живий-здоровий. Ти мене чуєш?
— Чую… — ледь вимучив. — Я не можу говорити… Я не вірю, що це ти… А як же тріада, бандити?
— Найбільший бандит пливе до нас, підемо зустрічати. Слухай, мій дорогенький, акваланги там є?
— Є.
— Ти ж умієш ними користуватися. Одягай один — і в воду. Сам випливеш?
ebooksa