— Будь дуже уважний. Якщо візьме баул у ліву руку не біля будинку номер п"ятнадцять або взагалі триматиме в правій — не підходь. Ну — йди! А то відстанеш… — Пуол злегка ляснув його нижче спини.
«Джентльмен» з рожевою косинкою уже йшов пружинистим кроком Портовою, лівим тротуаром, біля будинків з непарними номерами. Янг поглядав на будинки, прискорював ходу. Відстань скорочувалася… Заважала тільки стежити за незнайомим у шортах парочка, яка вийшла звідкись на тротуар і старанно тупотіла перед Янгом. Дев"ятий помер будинку… Одинадцятий… Янг оглянувся: метрів на двадцять позаду цим же тротуаром ішов гладенько прилизаний фертик з вусиками, покручував у правій руці стек. Пуол тримався на правому тротуарі далеченько. Ось уже тринадцятий будинок… Янг рішуче випередив парочку, закохані більше не йшли під ручку, а розмахували руками. Жінка здалася надто широкоплечою, з темними плямами поту між лопатками й під пахвами, довгій, схожій на індійське сарі, дивній сукні з рукавами.
«Джентльмен» не оглянувся назад жодного разу, часом повертав голову ліворуч, ніби звірявся з номерами будинків.
Напроти будинку номер п"ятнадцять коло тротуару стояв легковик з відкритим капотом. У моторі порпалися два чоловіки, їхні вигнуті спини теж були у плямах від поту.
Поки Янг розглядав парочку, а потім дядьків-ремонтників, він зовсім забув про те, що «джентльмен» повинен узяти баул у ліву руку. Швиденько порівнявся з ним…
— Може, вам допомогти? — спитав те, що треба було.
«Джентльмен» глянув скоса на нього, голови не повернув. Процідив крізь зуби:
— Вот ду ю вонт, кідзі? Ай дон"т андестенд ю![5]
Цього Янг ніяк не чекав.
— Дядечку…
— Згинь, шмаркач! Помічник знайшовся…
Янг зовсім розгубився: усе не те говориться! Але встиг іще сказати:
— Вам не в «Санта-Клару» треба!
Ті двоє, що старанно ремонтували машину, раптом опинилися попереду, на тротуарі, наставили їм у животи пістолети. Янг розпачливо оглянувся: Пуола не було — як крізь землю провалився!
Позаду на них теж зяяли зіниці двох пістолетів. Один тримала панянка в сарі, рукав заїхав до ліктя, оголивши волосату руку.
З машини вийшов високий офіцер у поліцейському мундирі, грайливо побризкуючи наручниками.
Розділ шостий
Десь у зеленій зоні дельфінарію жалібно, ніби перелякане дитя спросоння, скрикував павич.
Радж спинився біля воріт. Їхні половинки, зварені із залізних прутів, провисли у двір і, якби не стримував їх великий ланцюг із замком, розхилилися б під вагою навстіж. Ліворуч, упритул до воріт, сторожка — прохідна. Частина її відгороджена глухою стіною, з двору в неї свій хід, там каса продажу квитків.
У сторожці світла немає. Може, спить Малу, а може, пішов робити обхід території дельфінарію. Радж не захотів стукати у вікно сторожки — хай краще Малу не знає, коли він повернувся з Біргусу.