— Ні. Нікого з біргусівців потім не бачив… Кров на столі… Порізався?
Радж посмоктав долоню, сплюнув під столик.
— Глибоко? Посидь… Я зараз щось пошукаю, щоб перев"язати. І приберу тут.
Радж уже не чув Амару. Ганяв по рожевій калюжці на столі прозорі осколки. У вухах дзвеніло… То хотілося зірватися з місця і кудись бігти, трощити-ламати все на своєму шляху, то схопитися за крис, пустити його в хід. Але на кого піднімати руку? Проти кого конкретно? Конкретні винуватці були там, на Біргусі. «Бідний Янг, скільки йому довелося пережити за ці дні! Де вони тепер, як житимуть?» — гарячкові думки роїлися в голові.
Коли повернувся Амара і почав забинтовувати йому долоню, Радж попросив і його напитувати роботу для одного доброго хлопця.
«Усе… Дременути звідси! Якнайдалі! І більше не попадатись…»
Ніде ні душі, на вулиці майже цілковиті сутінки. Дві-гри лампочки світилися подекуди на стовпах жовтими плямами. Біля них тріпотіли кажани, ловили нічних живих метеликів. Вороже і лякливо чорнів через вулицю якийсь сквер. Там, мабуть, був і ставок. На фоні неба віялові пальми здавалися понатикані шаблями. На Біргусі Янг не знав ніяких нічних страхів, міг іти в ліс у будь-який час ночі. А тут, у найголовнішому місті султанату, на Головному острові, йому було страшно.
Повернув праворуч — там, на його думку, мав бути порт. І в ту ж мить почув зі скверика притишене: «Е-ей!» Через низенький тинок перестрибнула невисока постать, кинулась до Янга через вулицю.
— Хай тобі… Я вже думав, якийсь бандит. — Янг перелякано сплюнув під ноги Абдулі.
— А що в тебе можна забрати? Голий як риба. Зате в мене… На от, їж… Холера, папір розмок… — Абдула дістав із-за пазухи якісь темні грудочки з прилиплими рештками паперової серветки. Один шматочок упав під ноги, і Абдула підняв його, нібито дмухнув для годиться, кинув собі в рот. — Чого дивишся? їж! Це з «Тридакни». Твоя порція чучі. М"ясо, вимочене в соусі, підсмажене на цурках. Смакота!
Янг підставив обидві долоні, потім, помістивши усе на лівій долоні, один шматочок укинув собі в рот. Потекла слина, у животі почало різати. Тільки тепер він відчув страшенний голод. Смачне було м"ясо, пекуче від перцю, трохи кислувате від соусу. Проковтнув, майже не жуючи, один шматочок, другий, і схаменувся: Абдула проводив очима кожний шматок. Далі вже їв так: один шматок кидав у рот собі, другий — Абдулі.
— Ти не ковтай, як акула. Жуй довго-довго, а потім смокчи, як цукерку, і знову жуй, — повчав Абдула. Але вчитися їсти так, як казав Абдула, не було вже на чому, м"ясо закінчилось.
— Ти звечора і сидів у скверику?
— Ну! Я тебе чекав, чекав у «Тридакні», бачу у вікно — пішов ти на Портову. «Що таке?» — думаю. Ми ж домовилися пообідати. Я ще не зустрічав такої людини, яка б від цього відмовилася. Я швиденько проковтнув своє і з твоєї тарілки соус вилизав. Ага… А тут бачу, якісь типи відірвалися од вікна і на вулицю, за тобою. Я твоє м"ясо в папір загорнув і теж вискочив. Пройшов трохи і бачу: тебе цап-царап, геп у машину, фир-р-р… Ну, куди ж, думаю, якщо не в поліцію? І бігом слідом.
— І цілу ніч сидів?! — не переставав дивуватися Янг.
— Я і лежав, не тільки сидів. Задрімав був і злякався: а раптом тебе в цей час випустили?
— А якби мене взагалі не випустили — скільки б ти сидів?
— Цю ніч до кінця і ще день. Я. так вирішив. Я все за вікнами стежив, які світяться, хотів угадати, в якому ти. Прикидав, чи можна залізти, щоб виручити тебе.
— Авжеж, залізеш! Там же грати на- всіх вікнах, а зсередини біля дверей вартовий з пістолетом.
— Он як… А я чекаю і чекаю… Не може такого бути, думаю, щоб дітей довго тримали… безневинних. А ти ж сумирний, як черепаха. На тобі їздити можна! Тебе хто захоче, той і обдурить!
ebooksa