Доутрі ступив до двох істеричних фокстер"єрів і підкликав Майкла.
— Він гаразд, утямив? Кілені, він гаразд, — заговорив він ласкаво, поклавши одну руку на фокстер"єра, а другу на Майкла.
Тер"єр заскімлив і сахнувся назад, до капітанової ноги, та Майкл, повільно крутячи хвостиком і мирно прищуливши вуха, підійшов до нього, звів очі на стюарда, щоб упевнитись, а потім обнюхав недавнього ворога й навіть по-приятельському лизнув його в вухо.
— От бачте, сер, він не держить злості, — зрадів Доутрі. — Він справедливий, сер. Добрий пес, такий, як слід бути собаці. Кілені! А другий? Він гаразд. Поцілуйтесь та й помиріться. От і все.
Другий фокстер"єр — той, що з прокушеною лапою, — Майклове обнюхування ще стерпів, тільки в горлянці у нього істерично заклекотіло; та коли Майкл мелькнув язиком, терпець йому урвався, і він клацнув зубами перед Майкловим писком.
— Він гаразд, Кілені, він гаразд, — квапливо застеріг стюард.
Крутнувши хвостиком — розумію, мовляв, — Майкл зовсім не сердито підняв лапу й грайливо мазнув тер"єра по шиї, аж той перекидьки покотився по палубі, гнівно загарчавши. А Майкл спокійно відвернувся й звів погляд на сього Стюарда, чекаючи похвали.
Пасажири зареготали — так кумедно перекинувся фокстер"єр і таким добродушно-поважним виглядав Майкл. Та сміялись вони не лише з цього, бо коли тер"єр клацнув зубами, а тоді покотився по палубі, капітанові нап"яті нерви не витримали, й він аж підскочив на місці.
— Бачте, сер, — провадив Доутрі чимраз упевненіше, — закладаюся, що до завтра я й з вами його помирю…
— До завтра? Та він і п"яти хвилин на судні не буде! — відрубав капітан. — Боцмане, за борт його!
Боцман нерішуче підступив, але пасажири загомоніли обурено.
— Та ви гляньте на мою кицьку, гляньте на мене! — виправдовуючись, звернувся до них капітан.
Боцман ступив ще крок, та Доутрі грізно витріщився на нього.
— Хутчіше! — квапив капітан.
— Стривайте! — втрутився шортлендський плантатор. — Із собакою теж треба по правді чинити. Я все бачив із самого початку. Він нікого не чіпав. Кішка перша плигнула на нього, раз і вдруге, і він тільки за другим разом розізлився. Вона б йому очі повидряпувала. А тоді й оці двоє собачат наскочили на нього. Він їх зовсім не чіпав. А потім ще й ви. Він же й вас не зачіпав перший. А тоді ще й матрос із шваброю. А тепер ви хочете, щоб боцман викинув його за борт. Треба ж по правді. Він тільки оборонявся. Чого ж ви сподіваєтесь від собаки, якщо це справжній собака? Щоб він ліг та дав із себе знущатись усім чужим собакам та котам? Будьте справедливі, шкіпере. Ви самі хіба ж так його настусали? А він тільки оборонявся.
— Добре оборонявся, нівроку, — осміхнувся капітан Данкен, до якого, видно, вже верталася завсідна добродушність, і обережно помацав прокушене плече та оглянув скрушно свої подерті штани. — Ну, дарма, стюарде. Якщо помирите його зі мною за п"ять хвилин, хай лишається на пароплаві. Але штани мусите купити мені нові.
— З превеликою радістю куплю, сер! Дякую вам! — вигукнув Доутрі. — Й кицьку я вам другу добуду. Йди сюди, Кілені-бой! Оцей великий білий пан він гаразд, чуєш?
I Майкл послухався. Не як фокстер"єри, що й досі здушено, істерично гарчали, ще тіпаючись від нервового перенапруження, а спокійно, стримано, немов і не було допіру запеклого бою, немов не боліли йому укуси та стусани.
Правда, обнюхуючи холошу, яку щойно подер, він мимоволі наїжачився.
— Погладьте його, сер, — попросив Доутрі.