Він запитливо звів погляд на Шкіпера. Чи цього хотів Шкіпер від нього? Та Шкіпер тільки засміявся й помахав рукою, показуючи, що треба шукати десь-інде, чогось іншого.
Джеррі відбіг і почав обнюхувати різні місця, де, як вія знав з досвіду, могли ховатися таргани чи пацюки. Та хутко здогадався, що Шкіпер хоче не того. Повний нестямного жадання прислужитись, він, спершу без ніякої певної мети, кинувся обнюхувати ноги чорношкірих.
Тоді Шкіпер став ще завзятіше підганяти й підцьковувати його. Джеррі просто ошаленів. Ось воно що! Він повинен розпізнати чорношкірих матросів та пасажирів по їхніх ногах! Джеррі заметався від тубільця до тубільця — і врешті натрапив на Лерумі.
І тоді він ураз забув, що Шкіпер чогось від нього хоче. Він знав тільки, що це той самий чорношкірий, котрий зламав табу, наклав руки на його, Джеррі, священну особу й викинув його за борт.
Джеррі несамовито загавкав, вищирив білі зуби, наїжачив куцу шерсть на хребті й стрибнув на Лерумі. Той кинувся навтікача, і Джеррі під гучний регіт усіх тубільців погнався за ним. Обігнавши Лерумі по всій палубі, він кілька разів спромігся куснути чорні литки, що мелькали перед ним. Тоді Лерумі подерся на грот-ванти, лишивши Джеррі в безсилій люті метатися внизу.
Ван-Горн підійшов до нього; тубільці півколом, здалеченька обступили їх ззаду. Капітан посвітив ліхтариком на чорношкірого, що завис на вантах, і побачив довгі рівнобіжні дряпини на тій руці, що залазила під укривало до Джеррі. Ван-Горн значуще кивнув на них Боркманові, який стояв осторонь, поза півколом, щоб ніхто з тубільців не міг підступити до капітана ззаду.
Шкіпер узяв Джеррі на руки й угамував його лють словами:
— Молодця, Джеррі! Позначив ти його як слід. Добрячий з тебе пес, добрячий псисько!
Тоді знову підвів голову до завислого на вантах тубільця, присвітив ліхтариком і спитав суворо:
— Як твій звати?
— Мій звати Лерумі, — тремтячим голосом цвіркнув тубілець.
— Ти з Пендафрін?
— Я з Меріндж.
Капітал Ван-Горн, гладячи щеня, на хвильку замислився. Кінець кінцем, цей чорношкірий уже вертає додому… За день, щонайбільше за два він його висадить на берег і спекається.
— Далебі, я дуже злий на твій! — загримів він. — Я злий на твій як сто чортів! Я злий дужче нема! "Кий біс ти кидай у воду мій малий собака?
Лерумі не міг здобутись на відповідь. Він розгублено водив очима, вже готовий до того, що його відшмагають. А він з гіркого досвіду знав, як білі пани вміють те робити.
Капітан Ван-Горн запитав його ще раз, і тубілець знову тільки розгублено повів очима.
— Гляди, всиплю бубни! — погрозив Ван-Горн. — Ти дуже-дуже слухай мій слово! Твій око ще раз глянь на мін собака, так я тобі всиплю багато-багато бубни, повно ще й з верхом! Утямив?
— Я втямив! — жалібно відповів Лерумі, й на тому вся пригода скінчилася.
Чорні пасажири спустились до трюму досипляти ніч. Боркман з матросами підняли грота, і «Еренджі» попливла своїм курсом далі. А Ван-Горн, принісши собі знизу сухе укривало, ліг на палубі спати, і Джеррі вмостився в нього під пахвою, поклавши голову йому на плече.