Так минула, може, година; матку з китеням помалу відносило далі від шхуни. Китеня кілька разів марно пробувало плисти. Врешті воно затіпалось у корчах і почало шалено бити хвостом.
— Передсмертні корчі, — тихо промовив Старий Моряк.
— Здохло, хай йому чорт — озвався капітан Доун ще за п"ять хвилин. — Ну хто б повірив? Від рушничної кулі! Моліть бога, щоб хоч на півгодини вітерець повіяв та дало нам відпливти від них далі.
— Трохи не вклепалися, — зауважив Грімшо.
Капітан Доун похитав головою й звів занепокоєний погляд угору, на обвислі вітрила, тоді окинув ним море — чи не морщить води, надлітаючи, вітер. Але морська поверхня була склисто-гладенька — тільки одна за одного неквапно котились великі розложисті хвилі, мов гори з живого срібла.
— Та вже все гаразд, — підбадьорив його Грімшо. — Бачте, вона відпливає геть.
— Авжеж, усе гаразд, і нічого страшного не було, — хвалькувато вихопився Нішіканта, витираючи піт з обличчя та шиї й дивлячись услід китовій матці. — Теж герої, перелякались великої рибини.
— А мені здалося, що ваша пика чогось була не така темна, як звикле, — вшпигнув його Грімшо. — Либонь, дійняло й вас до щирця.
Капітан Доун гучно зітхнув. Йому й гарикатись не хотілося, так він зрадів, що небезпека минула.
— Ви ж страхопуд, наскрізь страхопуд, — провадив Грімшо. — Опде справжній чоловік, — він кивнув головою на Старого Моряка. — Він не страхопуд! Він і оком не моргнув ні разу, а знав про небезпеку краще за вас, я певен. Якби мені довелось вибирати, з ким попасти після аварії на безлюдний острів, з вами чи з ним, я б тисячу разів волів мати його за товариша. Якби…
Його перебив крик з гурту матросів.
— Боже милосердний! — зойкнув капітан Доун.
Китова матка завернулась і помчала назад так швидко, що аж бурун перед собою здіймала, мов дредноут чи трансатлантичний лайнер.
— Держіться! — загорлав капітан.
Усі похапалися хто за що, чекаючи удару. Генрік Гєртсен, стерничий, розставив широко ноги й цупко вхопився руками за дві протилежні шпиці стернового колеса. Кілька матросів утекли з шкафута на ют, інші подерлись на грот-ванти. Доутрі, одною рукою держачись за поруччя, другою обхопив за поперек Старого Моряка.
Усі застигли. Матка вдарила в корпус судна зразу за форвантами. Око не годне було охопити всього, що сталося за мить. Один матрос зірвався з грот-вантів і з вибленкою в руках полетів сторчголов униз, однак другий устиг спіймати його за ногу. Вся шхуна затріщала й задвигтіла, лівий борт піднявся, а правий зарився по поруччя в воду. Майкл, що стояв на рівному даху рубки, посунувся по крутому похилу вниз і, чіпляючись пазурами та гарчачи, скотився аж під фальшборт. Ліві форванти вирвало з палуби, і форстеньга п"яно похилилась на правий борт.
— Нічогенький удар, далебі, — промовив Старий Моряк.
— Містере Джексоне, зміряйте воду в трюмі, — наказав капітан помічникові.
Той послухався наказу, але, відходячи, тривожно озирався на матку, що звернула від судна вбік і відпливала геть, на схід.
— Ну що, дістали своє? — злісно буркнув Грімшо до Нішіканти.