Спритність, тямущість і працездатність Вайса в перші ж дні формування школи були помічені й відзначені. Особливо старанно трудився він у канцелярії. Вивчивши особові справи, він з власної ініціативи склав спеціальну конспективну картотеку, де певними кольорами було позначено ступінь благонадійності кожного завербованого. Це було дуже зручно для командного складу, бо дозволяло вмить орієнтуватися в строкатому контингенті новачків.
Поміняти ж у разі зміни характеристики кольорові кодовані позначки було зовсім не важко: досить тільки прикріпити скріпкою кольоровий квадратик до тієї чи іншої карточки.
Картотека, що її створив Вайс, не мала офіціального характеру й призначалася тільки для внутрішнього, службового користування. Офіціальна картотека, складена за затвердженою формою, була більш громіздкою. Для своєї картотеки Вайс замовив додаткові комплекти фотокарточок і, оскільки це замовлення не могло бути внесене в платіжну відомість, заплатив фотографові своїми грішми. А те, що в нього виявився на руках другий комплект фотозамовлення, можна було вважати нагородою за енергійність, трофеєм. Щоправда, Йоганн все-таки вирішив за необхідне в присутності фотографа спалити зайвий комплект фотографій, загорнувши їх у старі газети. Це був досить нехитрий прийом, бо в старі газети він загорнув не фотографії курсантів, а стосик глянсуватого наперу, який відповідав за щільністю фотопаперу.
І тепер Йоганнові не треба було знову виступати в ролі художника, повертатися до того, що йому одного разу, й досить успішно, вдалося зробити для постачання Центру розпізнавальних матеріалів.
Тайник для зберігання фотографій він вирішив влаштувати в кімнаті обер-лейтенанта Гагена, з яким у нього склалися найдружніші стосунки, і, не довго думаючи, пластирем приліпив пакет з фотографіями з другого боку великого дзеркала, що висіло над умивальником.
Усе це було цілком обнадійливим початком нової стежки Йоганна Вайса як перекладача-інструктора при розвідувально-диверсійному «штабі Валі».
Вночі тут тихо, наче в глибокій ямі. І темрява за вікном здається в"язкою, холодною, як баговиння.
На вішалці мундир і цивільний Йоганнів костюм.
Лежачи на ліжку, він дивиться на цей свій німецький одяг і не почуває себе вільним од нього. Відпочинок не приходить. Він став погано спати. А йому будь-що треба вміти добре виспатись.
Навіть коли зброю тримати весь час на бойовому взводі, спускова пружина слабне, метал слабне, і може бути осічка.
Метал слабне від постійної напруги. А людина?
Майже всі працівники «штабу Валі» провадять тут суворо регламентований, розмірений, гігієнічний спосіб життя. Більшість офіцерів — літні люди, і вони піклуються про своє здоров"я особливо старанно. Додержують дієти. Перед сном самотньо гуляють по плацу, розмірено карбуючи кроки. Зустрічаючись, розмовляють на легкі теми, що не обтяжують розум. Такий собі розмовний моціон.
Про службові справи говорять тільки на роботі, в інший час такі розмови звучали б не тільки дивно, але й непристойно. Для цих людей їхнє поле діяльності — професія, та й годі. Хіба що тільки почуття корпоративності розвинуте дужче, ніж в інших. Роки досвіду виробили в них таке саме ставлення до агентів, котрих навчали, як в учителів-педантів до школярів: дисципліна — ось головне. Методика, прийоми навчання склалися десятиліттями величезної практики й перевірені діями навчених ними агентів у багатьох країнах. Деяким властива педагогічна марнолюбність, і вони гордо згадують тих своїх підопічних, чиї операції увійшли в хрестоматію німецької розвідки.
Такі старі офіцери абверу, звиклі працювати з агентурою на західноєвропейському матеріалі, часто завербованому серед тих, хто займає вигідні пости чи посади або має солідне становище в світі комерції, досягнуте часом з допомогою тієї ж розвідки, — такі ветерани розвідки вважають доручене їм заняття — підготовку агентури з військовополонених — нікчемною, дрібною справою, зневагою до їхньої кваліфікації, використанням не за призначенням.
Знайомлячись з особовими справами військовополонених, майбутніх агентів, вони нарікають на те, що серед них немає людей, які займали в себе на Батьківщині солідне, поважане становише або вищі офіцерські посади. З їхньої професіональної точки зору, це матеріал найнижчого сорту — нетривкий. Вже коли ці особи не змогли чогось кращого досягнути у себе дома, значить, вони не мають хисту до цього, значить, їм бракує даних, необхідних професіональним агентам-розвідникам. І серед них немає достатньо перспективних, придатних для довгого осідання, таких, які змогли б пролізти завдяки особистим якостям у важливі для розвідки радянські установи.
Читаючи в автобіографіях перелік всіляких утисків і збитків, завданих Радянською владою усім цим людям, вони знизували плечима, думаючи, що людина розумна і спритна за будь-яких обставин, навіть вороже ставлячись до існуючого ладу, могла б знайти тисячі способів, не спускаючись на дно, випливти на поверхню.
Колишнього карного злочинця з кличкою Чуб, що перелічив усі статті й терміни ув"язнення, до яких він засуджувався, а також обставини, за яких він попадався, вважали за постать малоперспективну. Адже коли він завжди діяв сам-один, виходить, позбавлений організаторських здібностей. А всі солідні європейські криміналісти-професіонали вже давно засвоїли практику поділу праці, здійснювану шляхом найсуворішої дисципліни і організованості.
Ернст Гаген повчально казав Вайсові:
— Зважте, Йоганне, росіяни здебільшого позбавлені практицизму й елементарної житейської мудрості. До речі, цю рису геніально підмітив Достоєвський, а більшовики розвинули її до краю. Ми даємо тут цим людям певні професіональні знання. Подальше виховання робить їх до деякої міри придатними для служби. Її специфіка в тому, що відпадає потреба в різних там моральних уявленнях. Я хочу сказати, що вони звільняються від багатьох норм, вироблених для того, щоб особа була суворо прикута до таких умовностей, як поняття батьківщини, обов"язку, честі тощо.
Людина, яку вербують в одній країні для потреб іншої країни, звільняється від національної прив"язаності, політичного егоїзму і віддано, як ніхто інший, служить власним інтересам, самій собі.