Йоганн навіть вдався до расової теорії для того, щоб втовкмачити колегам, що представники нижчої раси не здатні виконувати складні агентурні завдання: інтелектуальна неповноцінність, примітивність психіки ставить перед ними неподоланні бар"єри.
А Гагена він утішив, сказавши, що коли навіть деякі групи й проваляться чи перейдуть на бік противника, то це притупить пильність росіян і створить на якийсь час сприятливі умови для дій інших груп.
Гаген погодився з Йоганном і назвав це тактикою розкидання принади. Він навіть сказав, що така тактика — щось нове в умовах специфічних дій, забезпечених великою кількістю матеріалу, послуги якого не потрібно оплачувати, як доводилося їх оплачувати на західноєвропейському театрі війни.
34
В"язень № 740014 з експериментального табору «О-Х-247», той самий, якого там врятував Йоганн і якому він відкрив своє справжнє обличчя, щасливо прибув до школи й після оформлення дістав кличку Туз.
Ало в першій же розмові з Йоганном він висловив явне невдоволення тим, що його витягли з табору смерті.
Сухо й трохи гордовито він сказав Йоганнові, що в таборі його обрали одним в керівників підпільної організації, їм пощастило зв"язатися з іншими підпільними організаціями і створити комітет Союзу військовополонених, який вони згодом мають назвати Верховною Радою Союзу військовополонених. Вони будуть об"єднаними зусиллями при підтримці німецьких антифашистських організацій готувати одночасне повстання в усіх таборах. Тому він вважає своє перебування в школі недоцільним. І хоч робота, виконана комітетом, поки ще не така значна, однак його місце там, у таборі.
Усе це було несподіванкою для Йоганна. І означало втрату людини, на яку він міг тут цілком спертися. Разом з тим, повернувшись у табір, Туз зумів би допомогти Йоганнові, і в розвідувально-диверсійні школи посилалися б ті військовополонені, яких одберуть для цього підпільні табірні організації.
Йоганн пообіцяв Тузові, що постарається, пославшись на якусь його провину чи на нездатність до агентурної роботи, відправити назад у табір, як тільки той знайде собі серед тутешніх курсантів гідну і вірну заміну. І з цього моменту став уникати будь-яких зустрічей з Тузом.
Не можна було не звернути уваги на зовсім нові, самовпевнені манери колишнього № 740014. Він з якоюсь поблажливістю, з неприхованою перевагою, загадково всміхаючись, слухав Вайса, неначе хотів дати йому відчути, що він, Туз, тепер уже не такий, як раніше. Тепер він персона, наділена якимись правами, що особливо підносять його, і ще невідомо, хто кого обслуговуватиме: він радянського розвідника чи той його.
І хоч з костистої його фізіономії не зійшли сліди лишаїв, побоїв, голоду, а одержаний у школі французький мундир висів на ньому, як на вішалці, і величезні кисті його робочих рук з висхлими м"язами, розбиті неймовірною працею на каменоломні, скидалися на два сплющених грона із скарлючених пальців, — незважаючи на все це, від усієї його постаті віяло такою величністю, яку не передати потім нікому ні в бронзі, ні в мармурі.
Такою статечною, сповненою почуття власної гідності людиною його, безперечно, зробило довір"я, яке виявили йому в таборі, обравши до керівництва підпільної організації.
Це був обранець народу, сповнений почуття гордості, викликаної цим обранням, твердо переконаний у тому, що він наділений найголовнішою тут владою.
Ось чому він дещо поблажливо слухав Йоганна, гадаючи, що хоч той і радянський розвідник — може, навіть лейтенант чи капітан, — та, однак, службовець. А він, Туз, — повноважний обранець народу, отже, його влада тут вища. Так би мовити, представник блоку партійних і безпартійних. І обраний він не просто від експериментального табору «О-Х-247», а й від міжтабірного Союзу військовополонених, який має підготувати повстання в"язнів концтабору. І він входить до керівної групи цього міжтабірного Союзу.
Інформація Туза про плани створення Союзу військовополонених була вкрай лаконічна. Можливо, Туз ущільнював її так, враховуючи обмеженість часу, відведеного на їхню зустріч, але не виключено також, що він хотів дати відчути Вайсові ту сувору діловитість, якою пройнята робота табірного комітету.
Та й цього було досить, щоб Йоганн відчув незламну непокору, яка підносить душу, могутню життєздатність радянських людей, вбити її неможливо так само, як і життя на землі.
В Йоганнових очах немовби померх ореол якоїсь винятковості, яким, так йому здавалося раніше, осяяна його місія, бо тисячі людей, як от і цей в"язень № 740014, вершать подвиг боротьби у ворожому тилу, такий, як і його, подвиг, використовуючи методи такі самі, як і він. І, по суті, їм незрівнянно важче боротися в таборі, перебуваючи немовби на дні гігантської могили, тоді як Йоганн опинився майже в привілейованому становищі, хоч найменша помилка може приректи його на триваліші й нестерпніші, ніж дія них, муки перед неминучою стратою.
Майор Штейнгліц, натхненний старопрусським заповітом «людина — ніщо, організація — все», геть поринув в адміністративну діяльність. Потоковий спосіб масового виробництва розвідників, до якого він напочатку ставився скептично, поступово захопив його можливістю блиснути канцелярським розмахом рапортів, які надсилалися в Берлін. Разом з Гагеном вони готували статистичні доповідні, де, грунтуючись на майбутніх перемогах вермахту, відраховували проценти від людського складу переможених армій в сітку своїх шкіл. І ці прогнозовані підрахунки були грандіозні, вагомі.
Встановлений у школі розпорядок дня ніколи не порушувався. Встають о 6-й годині, навчання — од 8-ї до 12-ї години і з 14-ї години до 18-ї години, перевірка — о 21-й годині 30 хвилин. Відбій — о 22-й годині.
В неділі занять немає. Курсантам пошту привозять просто в барак, це всіляка антирадянська і білоемігрантська література й газети, іноді коротка лекція на тему «Історія Радянської держави».