І чим більше байдужості, покидаючи Латвію, виявляв той чи інший пасажир, тим глибше проймався Йоганн тривожним відчуттям небезпеки, яка криється тут для нього у кожному з цих людей, що вміють керувати своїми почуттями, маскувати їх.
У цій останній партії репатріантів тільки незначна кількість родин неохоче покидала Латвію, скоряючись зловісній волі Німецько-балтійського народного об"єднання. Небагато з них журилося за своїми обжитими гніздами, за людьми, з якими їх зв"язували довгі роки праці й життя.
Переважали тут ті, що до останніх днів у Латвії вели подвійне життя, збираючи все, що могло бути зараховане їм у Німеччині як особливі заслуги перед рейхом. І тільки надто показова байдужість й удаваний вираз нудьги на обличчі виказували тих, хто нічім не хотів виявити себе перед вирішальними хвилинами, коли переїде кордон.
Вайс у думці підмічав шаблонний спосіб маскування, миттю взятий, мов за наказом, нечутно відданим кимось, хто невидимо командував тут усім. І він і для себе взяв до виконання цей безмовний наказ. І теж із смутком: зрідка поглядав у вагонне вікно, чекав так само байдуже, як майже всі пасажири.
Поїзд повільно рушив. І колеса почали вистукувати на стиках рейок з ритмічністю годинникового механізму.
Та як не стримувався Йоганн, цей сталевий ритмічний відстук грізного часу, невблаганного і необоротного, сповнював його таким відчуттям, нібито він падає кудись у невідому глибину. І щоб вирватися із стану болісної скорботної втрати всього дорогого для нього й швидше кинутися навстріч тому невідомому, що невимовним болем проймало всю його істоту, Йоганн струснув головою, примружився і бадьоро оголосив пасажирам:
— Панове, насмілюсь привітати вас, здається, вже на землі рейху. — Він встав, виструнчився. Обличчя його стало якимсь благоговійно захопленим.
Всі шанобливо замовкли, а Вайс витяг з кишені загорнутий у папірець значок із свастикою і приколов до лацкана піджака. Це було неначе сигналом: усі заходилися розпаковувати чемодани, переодягатися, чепуритися.
За півгодини пасажири мали такий вигляд, ніби всі вони збиралися йти в гості або чекали на гостей. Кожен заздалегідь старанно продумав, як одягнеться, щоб зовнішній вигляд свідчив про солідність, респектабельність. А деяка підкреслена старомодність одягу мала свідчити про відданість їхніх власників старонімецькому консерватизму, незмінності смаків і переконань. На столиках з"явилися викладені з чемоданів біблії, чорні, не зовсім свіжі котелки, рукавички. Запахло парфумами.
Несподівано поїзд судорожно брязнув гальмами і, немов спіткнувшись, зупинився. По проходу протупали німецькі солдати в касках, на грудях у кожного висів чорний автомат. Обличчя солдатів були грубі, непорушні, рухи різкі, механічні. Увійшов офіцер — сірий, сухий, бундючний, із зневажливо примруженими очима.
Пасажири, мов за командою, посхоплювалися з місць.
Офіцер підняв палець, промовив неголосно, ледь розтуляючи вузькі губи:
— Тиша, порядок, документи.
Гидливо брав напери затягнутою в рукавичку рукою і, не обираючись, подавав через плече єфрейторові. Єфрейтор, в свою чергу, передавав документ чоловікові в цивільному, а той точним і пронизливо уважним поглядом звіряв фотографію на документі з особою його власника. І не в одного пасажира виникало відчуття, що цей погляд пронизує його наскрізь і на стіні вагона, мов на екрані, в цю мить виникає коли не його силует, то трепетний абрис його думок.
Забравши документи в останнього пасажира, офіцер тими ж важкими, свинцевими словами оголосив:
— Порядок, спокій, непорушність.
І вийшов.
Солдати лишилися біля дверей. Вони дивилися на пасажирів, начебто не бачачи їх. Стояли в низько спущених на брови сталевих касках, широко розставивши ноги, стиснувши щелепи.
Дивне почуття охопило Вайса. Йому здалося, що він десь уже бачив цього офіцера. І цих солдатів бачив такими, якими вони є насправді, такими, якими вони хотіли здаватися. І від збігу уявлюваного з тим, що Вайс бачив зараз сам, він відчув полегкість. Дружелюбно й шанобливо, навіть заздрісно поглядав він на солдатів — так, як, на його думку, і мав би дивитися на них цивільний юнак-німець.
Коли офіцер повернувся у вагон в супроводі сержанта і чоловіка в цивільному й почав роздавати пасажирам документи, Вайс устав, виструнчився, витягнув руки по швах, захопливо й весело дивлячись офіцерові у вічі.