— Ходімо, — наказав Генріх і штовхнув Папке так, що той ледве встояв на місці.
— Бідолашний Генріх, — сказав професор. І повторив: — Бідолашний хлопчик.
Берта застала тільки кінець цієї сцени — не витримавши, вона приїхала слідом за батьком на вокзал.
Не глянувши на Генріха, вона взяла в батька папку й, підтримуючи його під руку, вивела на вокзальну площу.
У таксі професорові ще погіршало. Йому не слід було після серцевого приступу одразу виходити з дому. Та він кріпився, казав доньці, втішаючи її:
— Повір мені, Берто. Якби Генріх узяв мою папку, я б з легким серцем викреслив цю людину зі своєї пам"яті й домігся б, щоб і ти зробила так само. Та він не взяв її. Виходить, у ньому лишилася краплина совісті. І тепер мені жаль цього хлопчика.
— Тату, — засмучено мовила Берта. — В Берліні він надіне на рукав пов’язку зі свастикою і більше пишатиметься своїм дядьком штурмбанфюрером Шварцкопфом, аніж своїм батьком — інженером Рудольфом Шварцкопфом, який називав тебе своїм другом.
Професор уперто одказав:
— Ні, Берто, ні. Все-таки він не наважився взяти в мене папку.
Всього цього Вайс не знав.
Пройшовши через весь поїзд, Вайс обережно постукав у двері купе м"якого вагона.
Генріх стримано всміхнувся Вайсові, недбало відрекомендував його літній жінці з жовтим обличчям, що аж запливло жиром, запропонував кави з термоса, потім спитав:
— Ну, як подорожуєш? — і, не вислухавши відповіді, шанобливо звернувся до своєї попутниці: — Якщо вам, баронесо, потрібен будо пристойний шофер… — повів очима на Вайса, — мій батько був ним задоволений.
Хоч у Шварцкопфів не було своєї машини й, отже, Вайс не міг служити в них шофером, вія устав і схилив голову перед жінкою, показуючи свою готовність до послуг. Вона зітхнула й сказала, звертаючись до Генріха:
— На жаль, він молодий, і йому доведеться йти в солдати. А в мене не досить зв"язків серед наці, щоб звільнити потрібну людину від армії.
— А фельдмаршал? — нагадав Генріх.
Баронеса відповіла з гідністю:
— У мене є родичі серед знатних сімей Німеччини, однак я не знаю, в яких вони стосунках з цим нашим фюрером. — Усміхнулась: — Кайзер не відзначався великим розумом, та все-таки в нього вистачало глузду високо цінити аристократію.
— Запевняю вас, — жваво сказав Генріх, — фюрер завжди спирається на підтримку знатних сімей Німеччини.
— Так, я про це читала, — згодилася баронеса. — Але особливо прихильно ставиться він до промисловців.