Щит і меч

22
18
20
22
24
26
28
30

— Та ні, вона добра. Але негарно її гроші всякій сволоті програвати. Сама ж вона з сім"ї лікаря, віддали заміж за літнього полковника. Батько її з соціал-демократами колись водився, ну, от і довелося від фашистів дочкою відкупитись.

— А чому ти такий блідий?

— Та от усе голова болить.

— Ти що, випивати почав?

— Де там випивати!.. — Пояснив засмучено: — Обстріляли ми недавно на шосе колону вантажних машин, думали, там варта, а виявилось — консервні банки з газом «циклон Б». Ну й надихалися цієї отрути.

— Ну, а з Брігіттою які у тебе стосунки?

Зубов зніяковів.

— Нестійкий я виявився, розкис. — Додав запобігливо: — Але ми все ж таки інтернаціоналісти. Не можна ж усіх німців на один кшталт міряти.

— А до чого тут твоя дама?

— А коли вона нічого, душевна?

— Та ти що, закохався?

Зубов похнюпився:

— Не знаю, але тільки жалію її дуже… Така вона, розумієш, зараз щаслива, ніби я для неї подарунок на все життя. Каже, нічого їй на світі не треба, лиш бути разом. Уявила, ніби я такий хороший — далі нікуди, і таких не буває. А я що? Ну, ставлюсь до неї по-товариському. Дещо пояснюю, щоб не була така відстала.

— Зарубай на носі, Зубов, жінки — народ підступний. Ще вскочиш із своєю щирістю.

— Та ні, я з нею про політику не розмовляю — так, про життя…

В трохи змарнілому обличчі Зубова Йоганн вперше помітив збентеженість, розгубленість, прихований смуток. Але все це явно не поєднувалось з його основною діяльністю, де Зубов ніколи не втрачав самовладання, непохитної рішучості, безстрашності.

Увійшла Брігітта — тоненька, мініатюрна, напрочуд пропорціональної статури. І коли вона, стримано всміхаючись, зупинилась на віддалі, здавалося, все світло, що лилося з двійчастих вікон у цю простору кімнату, спрямовано лише на неї одну. Одягнена вона була скромно, просто. На високій оголеній шиї ніяких витребеньок, — а в той час у Німеччині входило в моду металеве позолочене намисто у вигляді нашийників.

Брігітта зустріла Вайса дуже сердечно:

— Чоловік мені стільки хорошого казав про вас!

Йоганн, насупившись, скоса зиркнув на Зубова. Той швиденько пояснив: