Тому навіть співробітники абверу — довірені люди імперії — не намагалися «опрацьовувати» агентуру відповідно до змін в обстановці. Адже самий факт констатації співробітником абверу змін обстановки на Східному фронті міг обернутися свідченням невіри в перемогу. А за цей злочин, як і за найменші сумніви в непогрішимості фюрера жорстоко карали.
І коли дещо й змінилося в поведінці рядових співробітників «штабу Валі», то помітно це було лише в тому, що тепер вони публічно, з показною пристрастю змагалися між собою у виявленні відданості фюророві і передбаченні перемоги в якнайскоріший строк. Але коли ці люди, що давно пристосувались один до одного, розробляли план операції для чергової групи, яку засилали в радянський тил, вони працювали надзвичайно старанно, намагаючись все передбачити. І Вайс розумів, як тепер важко, точніше, майже неможливо. було б розгадати такі операції, коли б він вчасно не розставив у багатьох ланках штабної роботи «Валі» своїх людей.
Навіть у шевській майстерні у Вайса була своя людина. І підківку на каблук до трофейного радянського кирзового чобота він прибивав під певним кутом, щоб слід цього чобота був для радянського слідопита-контррозвідника доказом того, що тут проходив злочинець.
З допомогою невдахи курсанта — в"язня № 740014 — Вайсові вдалося знайти вірних людей серед тих, що прокладали траншеї для телефонного кабеля до однієї з ставок на Східному фронті. Вони зробили підкоп під цей кабель, спорудили щось схоже на бліндаж, де, як у могилі, обкладеній дерном, довгий час переховувався наш зв"язковий, закинений сюди для того, щоб підключати свій апарат до кабеля, що з"єднує ставку на фронті з рейхсканцелярією в Берліні.
Але кожний свій крок, слово, вчинок Йоганн тепер, як ніколи раніше, мусив особливо ретельно контролювати в складній атмосфері стеження й недовіри, яка так відчутно нависла над головами всіх німців без винятку. Навіть тих, хто мав особливі заслуги перед рейхом і раніше не раз виявляв сміливість, коли доводилося власноручно застосовувати найвигадливіші способи швидкої ліквідації людей. Тепер навіть такі «майстри» своєї справи втрачали самовладання і не могли приховати, як тремтять у них руки, коли хтось із їхніх-таки співробітників уїдливо запитував:
— То ви, здається, висловили бажання ввійти у спеціальну групу німецьких військовослужбовців, що здалися добровільно, щоб взяти участь у диверсійній операції звільнення від радянського полону старших німецьких офіцерів?
Щось подібне зробили недавно троє чекістів. Вони пробралися в один з німецьких концтаборів разом з партією військовополонених, звільнили велику групу в"язнів, і потім утрьох під прикриттям дорожнього котка дві години вели бій на шосе, не даючи есесівському моторизованому підрозділові переслідувати втікачів. Всю цю операцію розробив Вайс.
Після тривалих допитів і вивчення слідчого матеріалу контррозвідка абверу і відповідний відділ гестапо констатували: всі деталі операції і сукупність пов"язаних з нею заходів свідчать про те, що нею керував видатний майстер.
І описання цієї операції було розіслано абвергрупам не тільки як інформацію для здійснення заходів, щоб надалі відвертати подібні ексцеси, але й як рекомендацію агентам. Тим, хто, маючи високу мужність, спробує повторити подібну операцію в радянському тилу для звільнення німецьких військовополонених.
Та в цій інформації замовчувалося про те, що три радянських чекісти, використавши дорожній коток як бронековпак циліндричної форми, тягнули його трактором по шосе і вели бій під його захистом. А коли в"їхали на залізничний віадук, останній живий чекіст заклав у каток таку кількість вибухівки, що під час вибуху його осколки з силою бронебійних снарядів зрізали устої ферм і пробили баки нафтоцистерн так, ніби вони були не з металу, а з картону. Навіть залишків тіл чекістів неможливо було виявити на обпаленому грунті, вкритому обгорілим і пожолобленим металом. Вони ніби випарувалися, щезли.
Послідовників такої методики великої визвольної операції серед співробітників абверу щось не виявлялося. Хоча за завданням Канаріса сотні чиновників підбирали в архівах розвідок всі схеми втеч, що будь-коли здійснювали військовополонені з таборів, щоб рекомендувати найбільш вдалі з них своїм групам. А до всього цього тепер перед абвером виникло завдання звільнити ряд офіцерів вермахту з радянського полону, що досі не було передбачено ні у функціях абверу, ні в плані «Барбаросса».
Дітріх послав на фронт спеціальну групу німців, співробітників абверу. Вони одержали завдання добровільно здатися ворогові, щоб у радянських таборах для військовополонених вчинити розправу над німцями, які, потрапивши у полон, дозволяють собі сумніватися в непереможній величі Третьої імперії.
І від Вайса вимагалося немало спритності, прозорливості та й часу, щоб виявити мету цього завдання, ознайомитися із списками відібраних Дітріхом співробітників, скласти картотеку їхніх прикмет і негайно переслати всі ці матеріали в Центр.
Якщо виключити із сфери діяльності Йоганна Вайса обов"язки, покладені на нього як на співробітника «штабу Валі», а взяти лише складні завдання, що доводилось виконувати йому як радянському розвідникові, то й цього було носить, щоб зрозуміти, що людина працює з величезним перенапруженням всіх нервових, фізичних і розумових сил.
Одна лише операція з Гвіздком вимагала колосальної і копіткої щоденної роботи.
Гвіздок, ставши «резидентом», розгорнув на Уралі під керівництвом Баришева активну роботу. І від нього весь час надходили заявки на додаткове засилання нових груп, засобів зв"язку, озброєння, найновіших підривних матеріалів. І, нарешті, просто значних грошових сум для «підкупу» все нових відповідальних радянських працівників.
Сам Гвіздок, як він повідомив, пробрався на металургійний комбінат як співробітник відділу кадрів, що давало йому майже необмежені можливості для влаштування німецької агентури в різних цехах і установах, якими керує комбінат.
Зі всього цього Вайс зрозумів, що радянські контррозвідники організували величезну пастку оптового масштабу і викачують з «штабу Валі» все більше і більше людей і засобів у цей резервуар, очевидно, дуже великий за розміром. Група Гвіздка вже перейшла в розряд «розвідцентру», повідомлення про діяльність якого, обминаючи «штаб Валі», потрапляли тепер безпосередньо самому адміралові Канарісу. І Лансдорф відчував деяке невдоволення: самолюбство його було зачеплене тим, що найбільший розвідцентр абверу вийшов з-під його безпосереднього керівництва.
А Дітріх просто лютував. Заслуги цього найбільшого розвідувального центру він приписував собі цілком. І ампутацію Гвіздкової ноги вважав не так досягненням медицини, як частиною блискуче розробленої ним розвідувальної операції. Ще б пак! Підготовлено агента так само невловимого, як людина, що має чарівну шапку-невидимку.
Тим часом деякі абверівські розвідувальні групи, заслані в радянський тил, тільки-но приземлившись, уже мусили вести бій з радянськими оперативниками. Найрозсудливіші учасники цих груп стали працювати під контролем радянських чекістів, завантажуючи відділи штабів абверу різноманітною інформацією, яку тут зовсім не вважали брехливою, через те що вона була правдоподібна. І саме через цю свою правдоподібність вона нищівніше впливала на діяльність штабів вермахту, ніж навіть сміливі нальоти підрозділів радянських парашутистів на ці штаби.