Редер, відкинувшись у кріслі, реготав. Його тугий живіт так і підскакував.
— Який же ти простак! — аж захлинаючись од сміху, казав Редер. — Йому, бачте, потрібне благословення штурмбанфюрера.
Увійшов чиновник. Редер кивнув на Вайса:
— Він просить мене знайти йому дівку, щоб почати негайно плодити солдатів для фюрера, а самому ухилитися од військової служби. Ну й шельма! — І махнув рукою в бік дверей.
Вайс з винуватим і розгубленим поглядом уклонився й вийшов.
За кілька хвилин чиновник, посміхаючись, видав йому документи, поважно зазначивши при цьому:
— Ти не з розумників, та це не біда, коли ти вмієш водити машину. Досить хорошої рекомендації — і, можливо, для тебе знайдеться місце в нашому гаражі. Моє прізвище Шульц.
— Слухаюсь, пане Шульц! Дуже вам вдячний.
Повернувшись до гуртожитку, Вайс з радістю дізнався, що посланець приніс йому записку од Генріха. Після перевірки репатріантам дозволили виходити в місто. Вайс пішов за адресою, вказаною в записці.
Генріх займав апартаменти в одному з найкращих готелів. Він був не сам: оберштурмбанфюрер Віллі Шварцкопф, як і обіцяв, зустрів племінника і того ж дня збирався виїхати з ним на машині в Берлін.
Генріх відрекомендував Вайса своєму дядькові. Той, не подавши Йоганнові руки, недбало кивнув головою з чорним, зачесаним на брову, як у Гітлера, пасмом. Над його товстою губою стирчали гітлерівські ж вуса. Був він гладкий, обличчя якесь висмоктане, під очима мішки, одна щока нервово сіпалася.
На круглому столику, крім звичайного готельного телефону, стояли в шкіряних ящиках два армійських телефонних апарати, їхні товсті проводи в"юнилися по підлозі.
Генріх сказав Вайсові, що виїздить у Берлін і, можливо, більше вони не побачаться. Потім сказав поблажливо:
— Пам"ятаючи твої послуги моєму батькові… Коли тобі буде щось потрібно… — І запитливо глянув на дядька.
— Авжеж, — сказав оберштурмбанфюрер, витягаючи якісь папери з портфеля, на замку якого висів ланцюжок із сталевим браслетом, — можна дати йому грошей.
Йоганна боляче вколов милостиво-зневажливий Генріхів тон, та легкість, з якою його недавній друг прощається з ним. Він зрозумів, що непоправно гинуть надії, які він покладав на дружбу з Генріхом, на можливість використати Віллі Шварцкопфа, а він сподівався на це, і не тільки він…
Вайс прояснів і сказав із щирим зворушенням:
— Я дуже вдячний вам, пане Шварцкопф, і вам, пане оберштурмбанфюрер. Та коли ви вже такі ласкаві, в мене маленьке прохання, — клацнув каблуками й схилив голову перед Віллі Шварцкопфом. Прохально всміхнувся. — У мене є можливість одержати місце в гаражі Айнвандерерцентральштелле. Ваше доброзичливе слово могло б мати вирішальне для моєї кар"єри значення.
Віллі Шварцкопф звів брови, тупувато спитав:
— Ти хочеш служити там шофером?