— Можеш узяти собі кілька картинок з портретом президента.
— Ні, — відказав Вайс.
— Слухай, горобчику, я не причетний до всяких дурниць і, будь певен, не маю нічого спільного з воєнною розвідкою. Ти сфотографуєш мене моїм фотоапаратом на тлі руїн — тільки й діла. А потім віддаси апарат вашим, хай вони самі проявлять і надрукують плівку. Я знаю ваші порядки не гірше за тебе.
— По дорозі за маршрутом будуть такі руїни, — сказав Вайс.
— Ну тоді катай, — погодився Джо. Відкинувшись на сидінні, спитав: — Ну, як здоров"я вашого фюрера?
— А як здоров"я містера Рузвельта?
— Ох і промітний ти хлопець! — засміявся Джо. І зразу ж різко попередив: — Тільки зі мною витівки не витівай. Я знаю про тебе якраз стільки, скільки мені треба знати. Ти працював у воєнній розвідці, націленій на Схід. Ну, швидко мені! Як оцінюєш росіян?
— Вони ваші союзники, і ви повинні краще знати їх.
— Тебе вчили так відповідати мені? — сердито спитав Джо.
— Гаразд, — примирливо мовив Вайс. — Зараз я вам усе навпрямки: росіяни запевняють, що вони першими простягнуть вам руки на Ельбі.
— Через ваші голови?
— Через наші трупи.
— Значить, будете битися з ними до останнього солдата?
— До останнього німця. Так сказав фюрер.
— Як росіяни оцінюють відсутність другого фронту?
— Вони кажуть, що він уже є. Вони тепер називають другим фронтом партизанський рух та рух Опору в європейських країнах.
— Значить, якщо дехто не поспішить, росіяни покладатимуться тільки на цей «другий фронт?»
— Принаймні вони так його називають.
— Дуже цікаво, хлопче! Ну і що з того вийде?
— Спитайте Рузвельта.