— Але я солдат, фрейлейн.
— Якщо ви хочете завоювати мене, то треба діяти не так…
— А як? — осміхнувся Вайс.
— Будьте розумником, Йоганне. Сядьте й розкажіть мені все, що ви знаєте. — Додала лагідно: — Прошу вас! — І знов поклала руку на його коліно.
Перебираючи її тонкі, холодні, ледь вологі пальці, Йоганн сказав мовби знехотя:
— Коли вам так хочеться, фрейлейн, ну що ж, я готовий.
— О! — із задоволенням зітхнула Ангеліка й ближче підсунулася до нього.
Йоганн по-діловому, точно й докладно розповів те, що йому рекомендували передати при потребі німецькій розвідці як свій особистий патріотичний дарунок.
Це був хитромудрий набір фактів начебто значних, за деякими ховалася пастка, а інші були такі оголено правдиві, що не могли не спокусити…
Ангеліка слухала уважно й напружено, спитала:
— Звідки вам відомі ці подробиці, Йоганне?
— Ви знаєте, я працював у автомайстерні, і мені доводилося ремонтувати їм машини. І після ремонту супроводити в пробних виїздах. Це дуже недовірливі люди.
— Вони називають це пильністю?
— Пильність — це трохи інше. Це звичай перевіряти документи. І чим більше в тебе документів, тим більше ти вселяєш довір"я…
Ангеліка встала, видко було, що її дуже цікавила розмова з Йоганном.
— Одну хвилинку. — І вийшла з кімнати. Скоро вона повернулася й мовила урочисто:
— Йоганне, полковник Йоахім фон Зальц чекає на вас у себе в кабінеті.
Переступивши поріг, Вайс побачив блідого, сутулого чоловіка, із впалими грудьми й такими самими запалими скронями і щоками на костистому, довгому, похмурому обличчі. Скельця пенсне дужо збільшували банькаті очі, в яких була втома, глибока байдужість до всього. Полковник недбало, трохи схиливши плішиву голову, відповів на Вайсове привітання й одночасно вказав йому на шкіряне крісло з пневматичною подушкою в головах. Коли Вайс сів, полковник втупився в нього прозорими, безбарвними, некліпними очима з червонястими жилками. Потім склав поперед себе кисті рук так, що палець торкався пальця, і, втупивши погляд в свої нігті, почав пильно й зосереджено розглядати їх.
Вайс теж мовчав.
— То як? — раптом зронив полковник, не підводячи очей і не міняючи пози.