Вона швидко піднімає голову і впізнає мене. У світлі місяця її волосся стають рудуватими.
— Звідки ти взявся, адже тобі ще рано?
— Ти чекаєш мене?
— Звичайно. Ти ж сказав мені.
— Як ти потрапила сюди?
— На цю лаву?
— Ні, в це місто.
— У Амбер? Я не розумію. Ти ж сам привів мене. Я…
— Ти щаслива тут?
— Ти ж знаєш, що поки я з тобою, я щаслива.
Я не забув її рівні зуби, веснянки, ледь помітні за м"якою вуаллю світла.
— Що тоді сталося? Це дуже важливо. Давай на хвилинку зробимо вигляд, що я нічого не знаю. Розкажи мені все, що сталося з вами після битви в Чорному Крузі на Лорені.
Вона скривилась і встала, відвернувшись.
— Ми посварилися. Ти пішов за мною, прогнав Мелкіна, ми порозумілися, і я зрозуміла, що ти мав рацію, і поїхала з тобою в Авалон. Там твій брат Бенедикт переконав тебе почати переговори з Еріком. Ви не помирились, але він розповів тобі дещо, через що ти погодився тимчасово припинити війну. Він поклявся не шкодити тобі, а ти присягнувся захищати Амбер. Бенедикт був свідком обох клятв. Ми залишалися в Авалоні, поки ти не роздобув свої хімікати. Потім ми поїхали в інше місце, де ти купив якусь дивну зброю. Ми виграли битву, але Ерік поранений і лежить в ліжку, — вона повернулася до мене. — Ти думаєш порушити перемир"я, Корвін? Скажи мені, я не помилилася?
Я похитав головою, і хоча знав, що роблю дурницю, простягнув до неї руки, щоб обняти. Я хотів пригорнути її до себе, незважаючи на те, що хтось з нас двох не існував, не міг існувати, і коли крихітний проміжок, що розділяє нас, зникне, розповісти, що сталося або ще відбудеться…
Удар був несильним, але я спіткнувся і впав навзнак впоперек Грейсвандір. Мій посох відлетів на кілька кроків убік і валявся на траві. Ставши на коліна, я побачив, що її обличчя-волосся-очі стали безбарвними. вона повернула голову, шукаючи мене, її губи шепотіли беззвучні слова-примари. Я вклав Грейсвандір у піхви, піднявся. Її погляд пройшов крізь мене і зупинився. Її обличчя прояснилося, вона посміхнулася і ступнула вперед. Я відступив убік, повернувся і побачив, що вона біжить до підходячої людини, що він стискає її в обіймах, побачив мигцем його обличчя, сріблясту троянду на його одежі біля самої шиї, побачив, як щасливчик-привид схиляється до неї і цілує її. Людина, яку я ніколи не взнаю, срібну на тлі мовчання. І срібла…
Йду… Не оглядаюсь… Перетинаю бульвар…
Голос Рендома:
— Корвін, все в порядку?
— Так.
ebooksa