— Так, зовсім незрозуміло, — . погодився я. — Може, це тільки зверху так робили, щоб вовки не могли свіжу могилу розрити і покійника з"їсти. Спробуємо пройти глибше!
Відпочивши, насилу заглибились ще на дві четверті. Виїмка мала вже майже півтора аршина завглибшки, а шари різних кольорів продовжувались.
А знаєш що, Лобсин, — сказав я, витираючи густий піт з обличчя, — спробуємо розкопати просту могилу. Може, знатних людей так міцно закопували, а бідняків засипали пухкою землею.
— А й справді! — погодився калмик.
Поблизу був горбочок з хармиком; лопатами ми швидко розкидали піщаний грунт горбочка, і лише коріння куща трохи утруднювало роботу. Але під горбочком грунт був такий самий, як і під плитою, і знову довелось взятись за кайла. Заглибились на четверть і переконались, що ті самі кольорові породи йдуть шарами. Лобсин кинув кайло і вигукнув:
— Скрізь однаковий грунт! Я думаю, що нас шайтан морочить. Де б ми не почали копати, він перетворює м"який грунт в камінь. Можливо, все це місто заворожене нечистою силою. Більше не буду копати! Дивись, знов курна буря насуває з заходу.
Я глянув на захід. Там горизонт, справді, потемнів, сіра імла затягла його.
— Мабуть, що так!
— Вчора шайтан перешкоджав нам працювати, засипав нас пилюкою, намочив зливою, і сьогодні те саме буде. Це місто заворожене!
— Ну, поїдемо мерщій назад!
Ми підійшли до коней, що стояли поблизу, сховавши голови від сонця та мух в кущ тамариску, коло гробниці. Поїхали назад. Проїжджаючи повз каплицю, Лобсин зупинив коня і сказав:
— А ця башта низька! Ставши на сідло, я вилізу на дах і подивлюсь, чи є всередині пусте місце.
— Молодець! Це що-небудь з"ясує нам.
Ми під"їхали до самої каплиці. Я спішився і взяв коня Лобсина за вуздечку, а калмик став на сідло і, користуючись вибоїнами в стіні, виліз наверх. Каплиця була кругла, в поперечнику сажнів з два. Спочатку вона повинна була мати хоча б плоский дах, який, звичайно, давно зруйнувався.
Лобсин пройшовся вперед і назад, повернувся до краю і крикнув:
— Ніякої пустоти нема, суцільний камінь нерівний, буграми. Жодної щілини чи провалини нема.
Він зліз з каплиці, і ми поїхали риссю, щоб до бурі вибратись з міста. Буро-сіра хмара вкрила вже половину неба, але сонце ще яскраво світило. Було годин одинадцять. Через чверть години ми досягли вже околиці, об"їхали видолинок з тростиною і підскакали до намету. Хлопчаки вже розклали багаття, повісили казан і укріплювали намет. Коні стояли в гаю, прив"язані до дерева.
Курна хмара незабаром закрила сонце, яке ледве виднілось червоним кругом. Але було ще тихо.
Обідати ми сіли в наметі, бо вітер налітав уже поривами. З лужків і гаїв долини Дяму він піднімав трохи пилюки, а над містом пилюка вже звивалась стовпами, адже там не було рослинності, а пухкий грунт вулиць, обвітрені стіни будівель з піщаного каміння давали багато матеріалу для вітру. Але цього разу вітер був не такий рвучкий і дощ не пішов, тільки покрапало хвилин з п"ять.
ebooksa