— За нашою вірою, — відповів він, — душа людини після її смерті переселяється в іншу істоту — в новонароджену дитину, якщо небіжчик був добрий, або в тварину — бика, барана, собаку, змію, черв"яка, якщо він був лихий. І сам Будда, творець світу, перевтілюється в багатьох людей одночасно. Адже ти знаєш, Хомо, що майже в кожному монастирі є геген, якого шанують як нове втілення Будди, як духовного главу монастиря. А хамбо-лама в Лхасі — найголовніший з цих втілювачів. І коли якийсь геген помирає, лами його монастиря по тібетських книгах і різних прикметах дізнаються, в яку дитину душа гегена переселилась, відшукують її і привозять в монастир.
— Знаю я це! Привозять дитину, а доки вона виросте, старші лами самі правлять монастирем, як заманеться. І потім дорослий геген у них не більше як лялька, для показу народові, а керують лами.
— Правду кажеш! Ось через це я і втік з монастиря. Бачив, як старші лами кривдять учнів, примушують працювати на себе, а геген ні в що не втручається, їсть, спить, молиться і народ благословляє.
Поснідали, засідлали коней і поїхали далі голим степом на південь, повернули між горами Уркашару і кінцем хребта Барлику. По цьому проходу невисокі гірки розкидані, Джельдикара називаються, це означає «чорні, вітряні».
— Чому їх так охрестили? — питаю.
— Тому що взимку, тут інколи страшний вітер дме, Ібе-вітер, холодний. Від нього ввесь сніг на цих гірках тане, і стоять вони голі, чорні. А поряд на Уркашарі і.
Барлику сніг лежить собі, біліє. Про Ібе-вітер ти, мабуть, чув.
— Чув розповіді. Кажуть, що він дме не тільки тут, а ще сильніше за горами Барлик, в проході, де озера Алаколь і Ебі-Нур лежать. Там, кажуть, ні киргизи, ні калмики не живуть через те, що влітку дуже жарко, трави погані, корму мало, а взимку Ібе часто дме такий великий, що встояти не можна, зав"ючених верблюдів несе немов сухі кущі перекотиполя, а люди замерзають.
— І ще кажуть, — сказав Лобсин, — що на озері Алаколь є острів з кам"яною горою, а в горі велика печера. З цієї печери Ібе-вітер зі страшною силою вилітає. Одного разу киргизи цілим аулом зібрались тихого дня, вхід в цю печеру заклали бичачими шкурами і завалили камінням, щоб Ібе більше не вилітав звідти. Дуже надокучив їм цей Ібе. Але прийшов час, і Ібе розлютував, вирвався, каміння відкинув, шкури розкидав і дме як завжди.
— Ну, це вже вигадки! — кажу йому. — Мені консул якось розповідав, що років з сорок тому якийсь учений з Росії приїхав, щоб оглянути цю печеру на острові, про яку такі чутки ходять. І ніякої печери в горі не виявилось, гора суціль кам"яна. А Ібе зовсім не з острова починається, а дме по всій широкій долині від озера Ебі-Нур. Це холодне повітря з Джунгарської пустині по долині між горами Майлі і Барлик з однієї сторони і Алатау— з другої на північ стікає у вигляді Ібе.
— Тутешній вітер називають Кулусутайський Ібе, — пояснив Лобсин. — Через нього в горах Джельди кочовики теж не живуть. Лише біля самого підніжжя Уркашару туляться китайські заїмки. Там і проходить зимова дорога з Чугучака, щоб подорожній, захоплений Ібе, міг сховатися від нього. Тільки незрозуміло мені, чому люди від Ібе замерзають, а сніг тане.
— Тому що вітер хоч і не морозяний, але холодний і при своїй силі пронизує людину до кісток; людина не замерзає, а дубіє, — пояснив і я Лобсину.
Години дві їхали ми цим проходом чорних вітряних гірок, а потім вибрались в широку долину, де трава стала вища і густіша.
— Це місце називають Долон-Турген, — сказав Лобсин.
— Тут зимові пасовища чудові. Як тільки кінчиться Ібе і зжене сніг із степу, сюди з усіх навколишніх улусів приганяють худобу пастися.
— А я думав, що Ібе дме всю зиму.
— Ні, він дме в холодні місяці день, два, три, рідко коли тиждень, а потім кілька днів погода тиха.
Спереду вже виступав хребет Джаїр довгою, майже рівною стіною, що далеко простяглася зі сходу на захід. Праворуч від нашої дороги незабаром показалась довга червона круча; вздовж її підніжжя сріблилась річка.
— Це Май-кабак, — пояснив Лобсин.
ebooksa