— Ще б пак! Ех, коли б я тільки міг, то рачки, а до Болгарії таки доплентався б!
За дверима, як і раніше, гомоніла злива, раз у раз бив грім, і над неспокійними пальмами синім полум"ям спалахувало небо.
В кімнаті засмерділо смаленим. Старий Балкан схаменувся, притис пальцем гніт, який уже почав палити підставку, потім знову вмостивсь на полу, вкривсь леопардовим хутром і принишк. Розповідь та тяжкі спогади геть стомили його. Він важко дихав, у грудях йому свистіло. А Павел сидів, замислено підперши голову руками.
Минув добрий тиждень. Гагама навідувався до білих людей щодня, сідав у бамбуковій альтанці й заводив з Балканом довгу розмову. Вождь в усьому радився з ним. Потім брав географа й ходив з ним полювати на антилоп, а то дивитись на лани. Дощі швидко напоїли землю, й долина вкрилась молодою травичкою. Найчастіше зливи починалися звечора. На ранок же вітер вимітав небо до лиску, й сходило червоне сонце. Плем"я бралося до роботи. Дехто з чоловіків та жінок ішли на вгороди розпушувати землю мотиками, удобрювати її лісовим перегноєм. Мотики коваль племені поробив так, як радила біла людина. Першу торбинку зерна као тубільці принесли аж з берегів Замбезі від арабських торгівців. Коли висіяна пшениця дала врожай, вони зібрали його й увесь кинули в землю наступного року. Так площа під посівами поступово зростала, й тепер Гагама пишався перед географом громадською коморою, що з неї кожен член племені одержував рівну пайку пшениці. Люди були забезпечені хлібом до кінця року.
Одного разу Балканова та Домба перестрів Ай.
— Сьогодні ставитимем нову хатину! — з гордістю мовив молодий тубілець.
— Кому? — байдуже запитав Павел.
Домбо змовницьки підморгнув Павлові, мовляв, і ми дещо знаємо, та не скажемо, нехай покортить.
Павла заінтригувала така таємничість.
— Про яку це хатину він каже? — звернувсь він до негреняти.
Домбо радісно заплигав, але мовчав.
— Ти ж чого мовчиш, чортеня? — вигукнув Павел.
Знову лукаво підморгнувши, Домбо зіп"явся навпочіпки й по-спільницькому шепнув Павлові на вухо:
— Будуть звести хатину для гамби!
Хоч говорили й по-португальському, Ай здогадавсь, про що мова, й, кумедно похитавши поставою, підтвердив:
— Зводитимем хатину, в якій житиме бома Павел!
Павел махнув рукою:
— Навіщо мені! Моя хатина вмістить ще двох таких, як я. Та й коли пересядуться дощі, ми підемо звідси.
Після цих слів від несподіванки Ай аж спис упустив. Потім раптом схопився й щодуху дременув до високої оселі вождя. За якусь хвилину звідти вийшов Гагама й швидко попростував до географа. Слідком, забігаючи то з лівої, то з правої руки вождя, дріботів Ай.
Гагама озвався ще здаля:
ebooksa