Спересердя змахнувши рукою, він дочекавсь, доки Домбо, який сховався за стовбуром баобаба, глянув у його бік, і покликав хлопчика до себе. Малий прибіг, залишивши бика під деревом.
— Треба допомогти цьому бідоласі! — тремтячим голосом промовив географ. — Пропоную взяти його під наш захист!
Однак Альварес заперечив.
— Таке скажете, сер! — англійською мовою буркнув він і невдоволено блимнув каламутними очицями. — Заради якогось паскудного тубільця я ризикуватиму життям!
Його слова неначе линули гасу у вогонь. Балканов люто глянув на Альвареса й вишкіривсь:
— А ви не пхайтеся, куди вас не просить! Для мене і чорна, і біла шкіра мають однакову ціну!
Альварес знітився, нервово смикнув себе за сиву бороду й ще глибше сховався у листя.
— Слухай, Домбо, — звернувсь Павел до негреняти, — перепини цього втікача. Ти знаєш мову племені. Скажи, що ми — добрі білі, хай не лякається нас. Ми хочемо його врятувати!
— Гаразд, гамба!
Павел схопився, став за найближчий стовбур і гукнув Альваресові:
— Рушайте за мною!
— Нікуди я не піду, — спробував опиратись Альварес.
Але Балканов зміряв його нищівним поглядом і наказав вдруге:
— Рушайте за мною! Киньте жарти, Альваресе!
Старий ще вагався, та вгледівши в руці Балканова пістолет, невдоволено засопів, мляво підвівсь і почвалав слідом за ним углиб лісу.
За кілька хвилин, ставши за товстим стовбуром, Павел стежив у продухвини між деревами за тубільцем, який щосили біг навпростець до гаю.
Домбо й досі не виявляв себе. Луснуло ще два постріли. Чоловік у брилі заліг і цілився спокійно й методично. Тубілець розплатався на землі, але хутко схопився й знову закивав п"ятами.
— Намо-намо! (Біжи сюди!) — мовою бігів гучно покликав Домбо.
До смерті переляканий утікач рвучко повернув голову.
— Намо-намо! — ще голосніше гукнув хлопець.