Слідами вигнанця

22
18
20
22
24
26
28
30

У вождя аж очі заграли. Він одразу вхопився за цю рятівну думку.

— Біла людина говорить розумно! — задоволено сказав Бенгас. — Два племені гуртом стануть дужчі!

Потираючи плескатий ніс, він замислився, а тоді спитав:

— А важко буде моїм людям навчитися стріляти з вогненних луків?

— Ні, — усміхнувся Павел. — Зовсім не важко. Я сам навчу вождя посилати невидимі стріли з вогненного лука.

Бенгас вдоволено зареготав, але раптом, наче засоромившись, затулив рота долонею. Потім схопивсь на ноги й почимчикував до своєї оселі. Незабаром Павел побачив, що в холодку під кокосовими пальмами зібрались на раду всі старійшини разом з вождем, чаклуном, ковалем та Кабангою. Бенгас, клякнувши на одне коліно, говорив неквапом, поважно й вимахував то однією, то другою рукою. Двічі він кивав у бік Павла. Очевидно, рада племені обговорювала Павлову пропозицію прохати допомоги в сусідньому племені.

VI

Дні повільно спливали один за одним, а лукулі ще й досі не сповіщало з Буйволячої гори про кінець ворожнечі між двома племенами.

Маванді день у день ставало гірше. Вона лежала на дерев"яному полу в жіночій половині оселі. Рана її взялася гноєм. Нога була мов колода. На шкірі загрозливо прозирали плями, в оселі тхнуло тліном. Дівчину заливав піт, палив жар, била пропасниця. Хвора вже не могла й поворухнутись.

Павел тепер бачив, що ніякі перев"язки, ніяка дезинфекція карболовим розчином, ніякісінькі краплі не допоможуть їй. Але, незважаючи на це, він і далі промивав рану. Врятувати дівчину могло єдине: негайна операція. Треба було видалити вражену тканину або й цілу ногу відтяти. А як це зробити! Деякі лікарі випалюють гнійниці розпеченим залізом, інші — киплячим лоєм… Але ж то лікарі, а Павел усього лиш географ…

Одного разу вночі Павел навіть уже нагострив ніж, направив бритву й добре обпалив їх на спиртівці, але до ранку передумав. У таких умовах операція могла лише додати Маванді зайвих страждань та й годі, бо момент для хірургійного втручання прогаяно.

Виснажений безсонням та душевними тортурами, Павел не знав, куди себе подіти, аби хоч трохи розвіятись. Тому коли вранці, виходячи з вождевої оселі, він уздрів на березі коваля, то подався до нього.

— Плавитимем кінто, — повідомив коваль, підкинувши на долоні грудку залізної руди. — Чи не хоче біла людина піти з нами?

— А хіба в вас є плавильна піч? — здивувався Павел.

— Маємо, та ще й добру! — відповів старий. — Ходім, коли хоч, подивишся! Чекай нас на Місячній стежині. Вона перетинає річку й веде просто до Бананового лісу!

Балканов погодився. Залишивши аптечку в хаті й гукнувши Домба, він за якусь хвилину вже стояв на Місячній стежині, неподалік річки. Тубільці прибули з великими бамбуковими ношами, наладнованими залізною рудою. Два хлопчики несли в руках запалені смолоскипи. Коваль тримав дерев"яну форму на відливки.

Ввійшли в ліс. Павел плентався позаду й увесь час озирався — де ж може тут бути ота «доменна піч».

Обабіч стежини здіймались угору сандалові та хлібні дерева, дикі оливи, пальми, рясно цвіли лісові тюльпани. З галуззя до самого долу спадало гнучке мереживо ліан із м"якенькими кучерявими або визубленими китицями. Між ними квітли всілякі різновиди орхідей. Деякі нагадували слоняче вухо, інші крутились ріжком. Сонячні промені ледве продиралися крізь напродиво густе сплетіння гілок та листя й м"яко осявали зеленкуватий мох. Десь у хащах верещали шимпанзе, з віті на віть перепурхували папуги.

Гурт тубільців сокирами обрубував спіднє листя рафій. Інші витягали з пообрубуваного листя грубе жилаве ниття.

Павел та коваль з тубільцями вийшли на простору галявину. По той бік її з трави стриміли велетенські «гриби» — термітники. Кожен термітник, заввишки з людину, мав вигляд конуса. Біля одного такого термітника вже була заготовлена чимала купа дров. Тубільці почали викладати їх у термітникові, як викладається паливо в будь-якій доменній печі: шар колод, шар руди… Потім позамазували отвори глиною, залишивши тільки один на споді, а тоді підпалили дрова. Термітник розжарився й потемнів, потім став червоний і нарешті засяяв білим вогнем.

Коваль, схрестивши ноги й закусивши цибук довгої люльки, не зводив погляду з про-духвинки на споді термітника, звідки мала потекти розплавлена маса.