— Так.
— А моя дружина…
— Вона відпочиває.
Священик спустився вниз, і тепер його очі зустрілися з Торновими, мовби прагнучи підготувати його, пом’якшити удар.
— Щось сталося? — запитав Торн.
— Дитина вмерла.
Запала моторошна тиша, і здавалося, ніби від неї аж задзвеніли голі кахляні стіни. Торн стояв наче громом уражений.
Вона дихала всього лиш одну мить, — пошепки промовив священик, — а потім дихання урвалося.
Він дивився, як Торн, не бачачи нічого перед себе, ступив до найближчої лави й важко опустився на неї, а тоді похилив голову й заплакав. Глухе ридання луною покотилося коридором.
Священик озвався знову.
— З вашою дружиною все гаразд, — сказав він. — Але родити вона більш не зможе.
— Це кінець… — прошепотів Торн.
— Ви можете всиновити дитину.
— Вона хотіла власну…
На хвильку настала тиша, і священик ступив уперед. Він мав грубуваті, але дуже правильні риси обличчя, в очах його світилося співчуття. Лише зрошене потом чоло виказувало його хвилювання.
— Ви дуже любите її, — промовив він.
Торн кивнув головою. Відповісти щось не мав сили.
— Тоді ви повинні згодитися з Божою волею…
Із сутіні коридора виступила літня черниця й самими очима відкликала священика вбік. Вони одійшли і почали шепотітися проміж себе по-італійському. Потім черниця пішла, і священик повернувся до Торна. В його погляді було щось таке, від чого Торн аж напруживсь.
— Шляхи Господні незбагненні, містере Торн… — Він простяг руку вперед, і Торн несамохіть підвівся й рушив за ним.
ebooksa