Фантастика Всесвіту. Випуск 4 ,

— Дайте хлопчика мені, — сказала Кетрін, підходячи до Чесси.

— Та я ж несу його, мем, — заперечила дівчина.

— Ні, ні, я сама, — холодно всміхнулася Кетрін.

Очі їхні зустрілись, і няня мовчки віддала малого матері. Ніхто не звернув на це уваги, натовп поніс їх далі, і тільки Дженнінгс бачив ту сценку крізь видошукач своєї камери. Няня лишилася сама, позад неї підносився фасад будинку з вежкою нагорі, і клоунське вбрання дівчини ще дужче увиразнювало її самітність. Дженнінгс устиг зробити два знімки, перше ніж Чесса повернулась і поволі пішла в дім.

Перед шатром провісниці Кетрін попросила всіх репортерів залишитися надворі, а сама з Деміеном на руках увійшла до середини і, опинившись серед тиші й півсутіні, з полегкістю зітхнула.

— Добридень, хлопчику!

Голос долинав з-під темного каптура. Провісниця сиділа за невеличким зеленим столиком і намагалася говорити глухо й таємниче. Обличчя в неї теж було зелене. Деміен поглянув на неї, весь напружився і вчепився в материне плече.

— Не бійся, Деміене, — відказала провісниця. — Я не зроблю тобі боляче.

— Вона скаже, що чекає тебе попереду, — намагалася умовити малого Кетрін.

— Іди до мене, — покликала його провісниця. — І дай мені своє рученя.

Та Деміен ще тісніше припав до матері. Тоді провісниця встала, стягла з обличчя гумову маску і виявилася усміхненою милою дівчиною.

— Поглянь на мене. Я така, як усі. Твоєму рученяті боляче не буде.

Деміен заспокоївся і простяг руку. Кетрін сперлася на столик.

— О, яке гарненьке, м’якеньке рученятко! Тебе чекає добре-предобре майбутнє… — І раптом дівчина затнулася, зачудовано вдивляючись у Деміенову долоньку. — Ану дай мені й друге рученя.

Деміен простяг другу руку, і провісниця здивувалася ще дужче.

— Це так треба за правилами? — спитала Кетрін.

— Я ніколи не бачила нічого подібного, — збентежено промовила дівчина. — Оце вже третій рік ворожу на дитячих святах, але таке зустрічаю вперше.

— Що ви маєте на увазі?

— Ось погляньте самі. В нього на руках немає ліній. Тільки складочки.

— Як це? — Кетрін, нічого не розуміючи, дивилася на синові рученята.