— Не поспішайте з остаточним рішенням щодо Саудівської Аравії. Гаразд? Ви сьогодні не в гуморі. Переждімо трохи.
— Усе вже вирішено, — стомлено мовив Торн. — Або їде хтось інший, або відкладаємо поїздку.
— Відкладаємо на який час?
— На потім, — відказав Тарн. — На тоді, коли я зможу поїхати.
Двері відчинились, і в їх широкому отворі з’явилася невеличка постать. То був священик. Його недбалий одяг і збуджений вигляд свідчили, що справа у нього аж ніяк не звичайна. Торнові помічники насторожено перезирнулися, не певні, чи слід їм залишити кабінет.
— Можу я вас попросити… — промовив священик з сильним італійським акцентом, — поговорити сам на сам?
— Це стосовно лікарні? — спитав Торн.
— Si[3].
Торн кивнув головою помічникам, і ті знехотя рушили з кабінету. Коли вони вийшли, священик зачинив за ними двері. Потім обернувся, і обличчя його викривив біль.
— Слухаю вас, — співчутливо мовив Торн.
— У нас обмаль часу…
— Що?
— Ви повинні мене вислухати. — Священик так і стояв біля порога, прихилившись спиною до дверей.
— То що ви хочете мені сказати? — запитав Торн.
— Ви мусите повірити в Христа, Спасителя нашого. Повірити тепер-таки, від цієї хвилини…
На хвилю запала мовчанка. Торн не знав, що й сказати.
— Я прошу вас, синьйоре…
— Даруйте мені, — перебив його Торн. — Якщо я правильно зрозумів, ви маєте до мене невідкладну особисту справу?
— Ви мусите повірити, — провадив священик. — Причастіться крові Христової та його тіла, бо тільки тоді, як він буде всередині вас, ви зможете здолати сатанинське поріддя.
Атмосфера в кабінеті ставала щомить напруженіша. Торн простяг руку до селектора.
ebooksa