Торн кивнув головою і знову поглянув на собаку.
— Він нікого не турбуватиме, — запевнила його місіс Бейлок. — А годуватимемо його недоїдками.
— Я не хочу, щоб він лишався в домі, — відрубав Торн.
Місіс Бейлок здивовано поглянула на нього.
— Ви не любите собак?
— Коли я захочу завести собаку, я сам його виберу.
— Але Деміенові він так подобається, сер. Йому потрібен саме цей собака.
— Я сам вирішу, який собака йому потрібен.
— Діти вважають тварин своїми заступниками, сер. Ніщо інше їх не цікавить… — Жінка подивилася на нього так, наче збиралася додати ще щось дуже важливе.
— Ви… хочете щось сказати?
— Я не наважуюся, сер…
Одначе її поважний вигляд занепокоїв Торна.
— Місіс Бейлок, якщо ви маєте щось мені сказати, я вас слухаю.
— Та ні, сер. У вас стільки своїх справ…
— Я сказав, що слухаю вас.
— Мені здається, сер… що хлопчик почуває себе самотнім.
— З чого б то йому почувати себе самотнім?
— Його мати… не дуже прихильна до нього.
Почувши таке, Торн аж стенувся.
— Ось бачите, — мовила жінка. — Таки даремно я вам сказала…
ebooksa