Потрапити до посольства виявилося не так просто. Вартові довго перевіряли його документи, але й після того досередини не впустили.
— Мені треба побачитися з послом, — рішуче заявив Дженнінгс. — Містер Торн пообіцяв, що відшкодує мені вартість фотоапарата, якого він випадково розбив.
Вартові зателефонували до приймальні, а тоді, на Дженнігсів подив, запросили його пройти до вестибюля, сказавши, що йому туди подзвонять. Дженнінгс увійшов і за хвилину вже розмовляв із секретаркою посла. Вона запитала, яку суму винен йому посол і на яку адресу надіслати гроші.
— Я б волів пояснити йому особисто, — відповів Дженнінгс. — І показати, що маю купити на ті гроші.
Секретарка сказала, що це неможливо: мовляв, у посла призначена важлива зустріч, — і Дженнінгс вирішив говорити навпростець.
— Правду кажучи, я сподівався, що пан посол зможе допомогти мені в одній особистій справі. А може, й ви змогли б. Я розшукую одного священика, це мій родич. Він мав якусь справу у вашому посольстві, отож я подумав: може, його тут бачили й змогли б зарадити в моїх пошуках…
Прохання було досить незвичайне, і секретарка промовчала.
— Він невеличкий на зріст… — додав Дженнінгс.
— Італієць? — спитала вона.
— Думаю, якийсь час жив в Італії, — ухильно відповів Дженнінгс і став чекати, яке враження справлять його слова.
— Його прізвище не Тассоне? — спитала секретарка.
— Та розумієте, я не зовсім певен. Я розшукую давно загубленого родича. Річ у тім, що моя мати і її брат були розлучені ще в дитинстві, і він змінив прізвище. Тепер моя мати помирає і дуже хоче його відшукати. Ми не знаємо його прізвища, маємо тільки зовнішні прикмети. Він дуже малий на зріст, як і моя мати, і ми знаємо, що він став священиком. Один мій знайомий випадково бачив, як з вашого посольства десь тиждень тому виходив священик, і каже, що він здався йому дуже схожим на мою матір.
— Тут був один священик, — сказала секретарка. — Він казав, що приїхав з Рима, і його прізвище, якщо не помиляюся, було Тассоне.
— Ви не знаєте, де він мешкає?
— Ні.
— Він мав якусь справу до посла?
— Начебто так.
— То, може, посол знає, де він мешкає?
— Не думаю. Навряд.
— А можна його спитати?
ebooksa