— Так.
— І ви його більш не бачили?
Торнове обличчя ледь напружилось. Дженнінгс завважив це й одразу ж зрозумів, що посол щось приховує.
— Ні, не бачив.
— Я подумав… може, він приходив на ваші виступи…
Погляди їхні зустрілись, і Торн збагнув, що з ним ведуть якусь гру.
— Як вас звати? — спитав він.
— Дженнінгс. Габер Дженнінгс.
— Містере Дженнінгс…
— Просто Габер.
— Габере… — Торн придивлявся до його обличчя, потім відвів очі й знову поглянув у вікно. — Мені також дуже важливо знайти того чоловіка… священика, що приходив сюди. Мені здається, я повівся з ним негідно, і хотілося б вибачитись.
— В якому розумінні негідно?
— Я досить грубо його вирядив. Навіть не вислухав усього, що він хотів сказати.
— Напевне, він до такого звик. Коли доводиться просити про пожертви…
— Я хотів би розшукати його. Для мене це багато важить.
З вигляду Торна було добре видно, що це й справді так. Дженнінгс зрозумів, що він на правильній дорозі, але не знав, куди та дорога його приведе. Лишалося тільки йти нею навпростець.
— Якщо знайду його, я дам вам знати, — сказав він.
— Зробіть ласку.
— Неодмінно.
Торн кивнув головою. Дженнінгс підвівся, підійшов до нього й потис простягнену руку.
ebooksa