Опритомнів Гургаль од кашлю. Густий ядучий дим роздирав легені, сліпив очі. В кімнаті танцювало полум’я. Горіли шпалери, дощата фарбована підлога, стільці, велика шафа. Нічого не тямлячи, — голова тріщала від нестерпного болю в потилиці, — Гургаль підвівся і, звідки тільки сили взялися, кинувся до дверей. Вони були відчинені. Але і в коридорі, перетинаючи дорогу до виходу, бушував вогонь. Гургаль позадкував у кімнату. Чманіючи від спеки й чаду, спробував пробратися туди, де, здавалося йому, було вікно. На ньому вже тліла тужурка, штани. Прикриваючи обличчя картузом, Гургаль пробився до вікна, розчинив його навстіж, судорожно вдихнув свіже нічне повітря. Він уже виліз на підвіконня, коли раптом наче з-під землі почув приглушений стогін. Обернувся. Полум’я гуготіло в кімнаті, і саме звідти линув ледь чутний зойк, благання про допомогу. Якусь мить дільничний ще стояв на підвіконні. Ні, він не думав про себе, він намагався збагнути, звідки ж чути стогін. Потім, натягнувши на голову тужурку і насунувши на самі вуха картуза, вихопив із кобури пістолет, тричі вистрелив у чорне, як сажа, нічне небо і стрибнув назад у палаючу кімнату, пробираючись туди, де за великою шафою стояло старомодне ліжко…
Тим часом прокинулася Залісна вулиця: в сусідніх будиночках загрюкали двері, забряжчали відра… У дворі забігали напіводягнені люди.
— Ланцюжком од колонки ставайте! Передавайте відра! — гудів чийсь бас.
— Ганно! Ганно! О господи, вона ж у хаті! — лементувала перелякана жінка. — Мати і дитятко горять!
— Рубай двері!
— А може, через вікно?..
— Ганно! Ганно! Та що ж це таке?!
— Треба б чоловікові в депо подзвонити.
— Він у поїздці.
— Лий із цього боку!..
Зненацька люди у дворі завмерли: з вікна палаючого будинку показався: чоловік з якимось довгастим згортком у руках. На ньому димів одяг, а одне плече міліцейської тужурки вже охопили язички полум’я. До чоловіка кинулися з відрами, облили водою, хотіли підхопити під руки, та він подав згорток:
— У лікарню негайно! Ще живий.
Якась огрядна жінка в домашньому халаті зойкнула, підхопила згорток.
— Господи, та це ж Ганнин хлопчик. А Ганна, де ж Ганна?
— Є в кого рядно чи брезент? — хрипко спитав Гургаль.
Його впізнали, хтось подав грубий брезентовий плащ.
— Змочіть водою.
— Та що ви, товаришу лейтенант?! Туди вже не можна.
— Давай відро!
— Не роби дурниць, лейтенанте. Двічі підряд долю не випробовують.
ebooksa