— Ще б пак, — посміхнулася Наталя, — ти ж розумака, Володю.
— Давай поговоримо серйозно, — зітхнув Кравчук і знову сів.
— Про статтю в газеті?
— Річ не в статті. Зрештою епізод з Нетребою — випадковість.
— Про що ж тоді говорити?
— А ось про що. Майже місяць ми крутили цю справу…
— Розслідували.
— Гаразд, хай буде розслідували. Але скажи, з якою ще справою ти стільки воловодилася? Не пам’ятаєш? Я теж. Місяць суцільного авралу: огляди, зйомки, допити, експертизи…
— Незаконні обшуки, — в тон йому додала Наталя.
— Між іншим, ми робили це теж не заради свого задоволення. А які наслідки?
— Справу закрили, — неохоче відповіла Наталя.
— Але закрила не ти — Дубовий. Ти не хотіла закривати.
— А ти?
— Все, що залежало від мене, я виконав: розробив усі версії — свої, твої, Дубового. Скажи, що ми, оперативники, прогавили?
— Нетребу!
— Дався тобі цей Нетреба. Якщо вже на те пішло, то Нетреба до цієї історії не має ніякого відношення.
— Виходить, нещасливий випадок? — примружилася Наталя.
Кравчук відповів не одразу. Спершу закурив, спритним щиглем кинув обгорілого сірника в кошик для паперів, пихнув димом.
— Можливо, це й не нещасливий випадок, — нарешті проказав він, не дивлячись на Наталю. — Повторюю, можливо. Об’єктивна істина, як люблять висловлюватися наші вчені колеги, цього разу була обкутала густим туманом, і розсіяти його слідству не пощастило.
— Або, кажучи нормальною мовою, виявилося, що слідчий — нездара, — вставила Наталя.
ebooksa