— Вибачте, — спаленіла Ірина Дмитрівна, не помічаючи того, що рука Фріснера лежить на її руці.
— Давайте вип’ємо на брудершафт, — несподівано запропонував він. — Я хочу називати вас Ірою.
— Будь ласка, називайте, — одвела очі Ірина Дмитрівна. — Адже ви штурмбанфюрер, а я не більше як розконвойована військовополонена.
Вона не різко, але рішуче забрала руку. Фріснер знітився. Це було майже неймовірно: таким його Ірина Дмитрівна ще не бачила ніколи. А втім, його збентеження швидко минуло.
— Нас помітили, — сказав він, одразу прибираючи поважного вигляду.
Ірина Дмитрівна озирнулася. До них поспішала фрау Рененкампф у військовому костюмі з погонами капітана вермахту.
— Доброго здоров’я, Оскаре, — звернулася вона по-російському і подала Фріснерові руку, — у тебе чудовий вигляд. Як здоров’я?
— Спасибі, добре.
— Я збиралася провідати тебе, та, признатись, не наважилася. Знаю, ти сердишся на мене, хоч не розумію, за що.
Ірину Дмитрівну вона ігнорувала, і Фріснера, мабуть, це зачепило за живе.
— Хоча б за те, що ти не поважаєш моїх знайомих.
— Ах, Ірочко, пробачте, — фрау Рененкампф повернулася до Ірини Дмитрівни. — Я не хотіла вас образити. Мені все ще здається, що ви тут у замку… працюєте.
Вона зумисне зробила паузу, але ще до цієї паузи Ірина Дмитрівна зблідла — фрау Рененкампф намагалась її принизити.
— А що, пан Трібо у вас часто буває? — здавалося, не звернувши уваги на вибрик начальниці санаторію, спитав Фріснер.
Фрау Рененкампф розгубилась.
— Який пан Трібо? — звела вона брови. Ірина Дмитрівна зрозуміла — Рененкампф брехатиме.
— Той, що сидить унизу, — кивнув за бар’єр Фріснер. — Он там, у ніші. Ти до нього нещодавно підходила, і він навіть поцілував тобі руку.
— Ах, пан Трібо!
— Так, пан Трібо, твій партнер по картах, — усміхнувся Фріснер.
— Тобі й це відомо? — одразу змінивши тон, розгублено спитала фрау Рененкампф.
ebooksa