У Прешові продав золоту обручку. За виручені гроші купив костюм і черевики. На цвинтарі зайшов до порожньої каплички, переодягнувся, а свій брудний одяг та взуття закинув у кущі. Потім зайшов до перукарні, підстригся, поголився. Став схожий на-міського жителя. Того ж дня покинув Прешов і без всіляких пригод поїздом дістався до Праги, а відтіля автобусом у містечко Хеб. Там відшукав чепурний будинок, господареві якого мав представитись племінником Раулем. Натиснув на кнопку дзвінка. На ганку спалахнуло світло, почулися кроки. Двері відчинилися.
— Ви будете Ганс Болдман? — запитав по-німецькому Петер.
— Я Ганс Болдман. А в чому річ?
Розе кинувся обіймати й цілувати його. Пустив навіть сльозу. Господарі розгублено дивились і знизували плечима.
— Даруйте, розчулився. Це — радість. Щастя, що знайшов вас. Я — ваш племінник Рауль, син вашого брата Оскара з Росії. Батька заарештували. Те саме загрожувало й мені. Але я втік за кордон і ледве дістався до вас… Допоможіть. Я довго не докучатиму. Поки знайду роботу, — не даючи опам’ятатись господарям, пояснював, благав нежданий гість.
Підозрілість в погляді Болдмана зникла. Його хвилювала доля єдиного брата, вихорами життя закинутого в Росію, племінника, що втік до Німеччини. Адже його перебування тут не можна було приховати від німецьких органів влади, яка вже діяла в окупованих Судетах. Саме це, як пізніше переконався Рауль, бентежило дядька. Втікача розпитували про батька й покійну матір, про життя в СРСР. Той розповідав про все докладно і дедалі більше завойовував довір’я.
Розмовляли довго. В слушну мить Рауль вийняв кишенькового годинника, колись подарованого Гансом Болдманом Оскарові, й навмисне довго придивлявся, котра година. Дядько Ганс впізнав свій подарунок братові. Він скрикнув і вихопив його з рук, почав розглядати. Годинник остаточно переконав Болдмана, що цей юнак — син його рідного брата.
Дві доби Рауль не виходив з дядькового будинку, відпочивав після важкої дороги. їв, спав. Третього дня дядько з племінником поїхав у Карлові Вари до свого зятя, штурмбанфюрера СС Пайчера, що працював там комісаром політичної поліції. Пізніше Рауль довідався, що ця імперська таємна служба прикривала свою активну діяльність поліцейським мундиром. Мета поїздки — порадитись, як бути далі, куди і кому слід заявити про нелегальний приїзд племінника з Радянського Союзу до дядька в Німеччину.
Пайчер прийняв їх у своєму кабінеті, дуже радо зустрів, обійняв старого Болдмана, запросив сідати. Не питаючи тестя, хто з ним, почав розповідати, що одержав листа від дружини з Берліна. Емма має намір приїхати до батьків у Хеб з дочкою. Він, Пайчер, теж приїде туди, щоб разом відсвяткувати день народження своєї доньки Грети.
— Це для нас, старих, велика радість бачити вас, дорогих, у своєму домі, та ще з такої приємної нагоди, як повноліття внучки. Обов’язково приїздіть, — запрошував Болдман.
— Приїдемо, неодмінно будемо!
Пайчер раптом якось дивно глянув на Рауля:
— А хто цей молодик?
— Ми приїхали порадитись з тобою, — почав Болдман. — Це Рауль, син мого брата Оскара. Він утік з більшовицької Росії, бо його так само могли заарештувати, як батька. Той ще задовго до 1914 року поїхав туди працювати. Мабуть, більшовики його вже знищили, — старий Болдман витер сльозу.
Пайчер кинувся до карафи, налив у склянку води, подав тестеві. Скориставшись цим, Рауль вихопив з кишені хусточку, одвернувся до вікна і теж почав витирати очі. Це справило вигідне для нього враження на Пайчера. Він про щось напружено думав. В кабінеті запанувала тиша. Було тільки чути, як важко дихає старий розхвильований Болдман. Раптом пролунав телефонний дзвінок. Пайчер узяв трубку й пригніченим голосом сказав:
— Сьогодні зайнятий. Заходьте завтра о десятій. — І поклав трубку. Тоді підійшов до юнака, обійняв за плечі й тихо заговорив:
— Не журися, друже. Ти тепер на батьківщині, заживеш новим життям, і все буде гаразд.
— Але ж я народився…
— Для таких німців, як ми, це не має значення. Твій батько німець, ти німець, і тепер Німеччина стане твоєю батьківщиною.
— Про це я мріяв. Німеччини ще не знаю, але батько виховував у мені любов і гордість за свою батьківщину. І я готовий; бути таким, як мій батько.
ebooksa