Розділ VIII
За три дні по прибутті, пішовши з цікавості на північно-східне узбережжя острова, я, на відстані щось із півмилі, помітив у морі річ, що скидалася на перевернутий догори дном човен. Роззувшись та скинувши шкарпетки і пройшовши бродом ярдів двісті, я виразно побачив, що то й дійсно був човен, який, одірваний, гадав я, бурею від якого-небудь корабля й підштовхуваний припливом, наближався до мене. Я відразу ж повернувся до міста і попросив його величність довірити мені двадцять найбільших кораблів із числа тих, що лишилися в них після розгрому флоту, та триста моряків з віце-адміралом на чолі. Флот поплив навколо острова, а я найкоротшим шляхом пішов назад до місця, де вперше побачив човен, і переконався, що приплив підігнав його ще ближче. У всіх матросів були мотузки, які я заздалегідь позсукував до належної товщини. Коли прибули кораблі, я роздягнувся й увійшов у воду; спочатку брів мілиною, а ярдів за сто від човна мусив поплисти. Матроси кинули мені кінець мотузки; його я закріпив в отворі в передній частині човна, а другий кінець прив"язав до військового корабля; тільки користі з цього було мало, бо я не діставав дна ногами і мусив гнати човна, пливучи ззаду та підштовхуючи його одною рукою. Приплив допомагав мені. Я плив дуже швидко і незабаром міг уже стати на дно по підборіддя у воді. Перепочивши дві-три хвилини, я знову почав штовхати човен і штовхав його, доки вода опустилася мені під пахви. Тепер, коли найважчу частину роботи було закінчено, я взяв інші мої мотузки, складені на одному з кораблів, і прикріпив їх спершу до човна, а потім до дев"яти суден, що супроводили мене. Вітер був сприятливий, матроси тягли човен на буксирі, я підштовхував його ззаду, і в такий спосіб ми наблизилися на сорок ярдів до берега. Коли приплив скінчився, я витягнув човен на сухе, з допомогою двох тисяч матросів вірьовками та машинами перекинув його догори дном і побачив, що він постраждав мало.
Не буду надокучати читачеві, розповідаючи про труднощі, які довелося мені подолати, щоб за допомогою, весел (робив я їх десять днів) привести свого човна до королівського порту Блефуску, де мене дожидала юрба народу, яку страшенно вразили велетенські розміри судна. Я сказав імператорові, що цей човен прислала мені моя щаслива доля, щоб приставити мене до місця, звідки я зможу дістатися батьківщини, і просив його величність звеліти, щоб мені дали потрібні для обладнання судна матеріали, а разом із тим і дозволити виїхати. Зробивши кілька похвальних для мене заперечень, його величність ласкаво задовольнив моє прохання.
Увесь цей час я дуже дивувався, що до блефускуанського двору не приїздить по мене посланець од нашого імператора. Він, як згодом виявилося, не знав, що мені відомі його наміри, і думав, ніби я вибрався до Блефуску з візитом, згідно з його, добре відомим при нашому дворі, дозволом, і за кілька днів, по закінченні всіх церемоній, повернуся назад. Зрештою, така тривала відсутність почала непокоїти його і, порадившись зі скарбником та його прибічниками, він вирядив до Блефуску поважного урядовця з копією акта обвинувачення. Посланцеві було доручено висвітлити монархові Блефуску все милосердя імператора, що задовольнився такою незначною карою, як позбавлення мене обох очей, і переказати, що я втік од правосуддя і протягом двох годин мушу повернутися до ліліпутів. У противному ж разі у мене мали відібрати титул нардака і оголосити зрадником. Імператор не має сумніву, додав до цього посланець, що його брат — володар Блефуску, — аби зберегти мир і приязнь між обома країнами, негайно вишле мене зі своєї держави, закутого по руках і ногах, як перекинчика.
Імператор блефускуанців по триденній нараді послав дуже чемну відповідь із безліччю перепрошень. Він писав, що вислати мене закутого, як то добре знає і його брат, — неможливо; з другого боку, хоч я й позбавив його флоту, але завдяки моїй допомозі було підписано мирну угоду, і, нарешті, незабаром питання розв"яжеться само собою на обопільну користь, бо я знайшов величезного човна, який він звелів опорядити за моїми вказівками та власною допомогою, і через кілька тижнів, як сподівається він, обидві імперії позбудуться такого нестерпного тягаря.
Із цією відповіддю посланець вернувся до Ліліпути, а блефускуанський монарх розповів мені про все, що сталось, і в той же час, під великим секретом, запропонував захищати мене, якби я погодився вступити до нього на службу. Дарма що вірив його щирості, я не хотів більше покладатися ні на монархів, ні на міністрів і, висловивши глибоку вдячність за честь, уклінно просив пробачити мені мою відмову. Я сказав, що, коли вже лиха чи щаслива доля посилає мені човен, то я волію краще загинути в океані, ніж бути причиною розбрату між двома такими могутніми монархами. Імператор нічим не виявив свого незадоволення, а потім я випадково дізнався, що і він, і більшість його міністрів були навіть дуже раді моїй відповіді.
Зазначені міркування змушували мене виїхати швидше, ніж я збирався, і двір, нетерпляче чекаючи його, дуже охоче допомагав мені. П"ятсот майстрів шили двоє парусів, склавши в тринадцять шарів сувої свого найцупкішого полотна. Скручуючи по двадцять-тридцять щонайтовщих канатів, я сам поробив собі снасті. Великий камінь, який мені, по довгих розшуках, пощастило знайти на березі, став мені за якір. На промащування човна та інші потреби використано лій із трьохсот здоровенних корів. Із неймовірними труднощами зрізав я кілька найбільших будівельних дерев на весла та щогли, в чім, щоправда, обробляючи їх, допомагали мені корабельні теслі його величності після того, як я зробив їх начорно.
Приблизно через місяць, коли все було готово, я попросив у його величності аудієнції, щоб попрощатися з ним і дістати його розпорядження. Імператор і королівська родина вийшли з палацу; я ліг ниць поцілувати йому руку, яку він ласкаво подав мені; так само зробили імператриця та молоді принци. Його величність подарував мені п"ятдесят гаманів з двомастами спрагів у кожному та свій портрет на повний зріст; портрета я заховав у рукавичку, щоб не зібгати його. Церемоніал від"їзду був занадто складний, аби втомлювати ним читача.
У човен я поклав сто бичачих туш та триста овечих, відповідний запас води та хліба і стільки печеного та вареного м"яса, скільки спромоглися приготувати чотириста кухарів. Крім того, я взяв живих шість корів, двох бугаїв і стільки ж овець та баранів, щоб вирощувати їх в Англії, а також чималу в"язку сіна та мішок збіжжя їм на годівлю. Я охоче забрав би з собою з дюжину тубільців, але імператор не дозволив цього і, не задовольнившись обшуком у моїх кишенях, зажадав урочистої обіцянки не завозити нікого з його підданців навіть з їхньої згоди або бажання.
Закінчивши якнайкраще всі приготування, 24 вересня 1701 року, о шостій годині ранку, я розпустив паруси і, пройшовши при південно-східнім вітрі близько чотирьох ліг у північному напрямі, ввечері того ж таки дня помітив на відстані півліги на північному заході якийсь маленький острів. Я повільно посувався вперед і кинув якір із завітряного боку, здавалося, безлюдного острова. Я трохи підживився і ліг відпочити. Спав я добре і, гадаю, щонайменше шість годин, бо через дві години по тому, як я прокинувся, почало розвиднятись. Ніч була світла. Я поснідав перед світанком і, піднявши якір, при сприятливім вітрі, рушив у тому ж таки напрямі, як і вчора, орієнтуючись по своєму кишеньковому компасові. Я мав намір дістатися, коли буде змога, одного з островів, що лежали, гадав я, на північний схід од Ван-Діменової Землі. Того дня я не бачив нічого, але наступного дня, близько третьої години, від"їхавши від Блефуску, за моїми розрахунками, на двадцять чотири ліги, побачив парус, що прямував на південний схід, тоді як я плив просто на схід. Я гукав, але не дістав ніякої відповіді; потім вітер ущух, і я міг спробувати наздогнати судно. Я розпустив усі, які мав, паруси, а через півгодини з корабля побачили мене, викинули прапор і вистрелили з гармати. Нелегко висловити радість, яка охопила мене від несподіваної надії побачити знову улюблену батьківщину та залишених там любих близьких людей. Корабель згорнув частину парусів, і я підплив до нього 26 вересня між п"ятою та шостою вечора. Серце моє закалатало сильніше, коли я побачив на нім англійський прапор. Я поклав своїх корів та овець в кишені камзола і ступив на корабель з усім моїм маленьким вантажем. То було англійське торговельне судно, що південними та північними морями поверталося з Японії під командою капітана Джона Бідделя з Дентфорда — дуже чемної людини й прегарного моряка. Ми були тоді під ЗО градусом південної широти. Екіпаж судна складався з п"ятдесяти моряків, і тут я зустрів одного свого давнього товариша Пітера Вільямса, який дав перед капітаном гарну характеристику мені. Цей джентльмен поводився зі мною дуже люб"язно і спитав, звідки я повертаюся та куди прямую. Я розповів йому про це кількома словами, але він подумав, що я марю і що пережиті нещастя потьмарили мій розум. Тоді я видобув із кишені своїх корів та овець, які, дуже вразивши його, переконали в правдивості моїх слів. Потім я показав йому подароване мені імператором Блефуску золото, портрет на повний зріст його величності та деякі інші дивинки з тої країни. Я подарував йому два гамани з двомастами спрагів у кожному та обіцяв презентувати, як повернемося до Англії, ще тільну корову та кітну овечку.
Не втомлюватиму читача подробицями нашої, загалом щасливої, подорожі. Ми прибули в Дувр 13 квітня 1702 року. Я мав на судні єдину неприємність — пацюки затягли одну з моїх овечок, і я знайшов коло їхньої нірки тільки обгризені кістки. Решта худоби доїхала благополучно і, пущена на пашу в Грінвічі, чудово відгодувалася на смачній травиці тамтешніх луків, хоч я й побоювався шкідливих наслідків. Я не міг би зберегти їх під час такого довгого переїзду, якби капітан не давав мені іноді найкращих своїх сухарів, які я товк на пил і, змішуючи з водою, завжди годував ними мою худобу. За недовгий час мого перебування в Англії я заробив чималі гроші, показуючи її різним поважним особам та просто цікавим, а перед другою моєю подорожжю продав за шістсот фунтів. Повернувшися з останньої подорожі, я побачив, що худоба дуже розплодилася, особливо вівці, і, сподіваюся, їхня тонка вовна буде дуже корисною нашій вовнопрядильній промисловості.
Із дружиною та дітьми я прожив тільки два місяці, бо невситима жадоба бачити чужі країни штовхала мене на нові пригоди. Залишивши дружині тисячу п"ятсот фунтів готівкою та влаштувавши її в гарному будинку в Редріфі, решту грошей я взяв із собою, обернувши їх частково на крам і сподіваючись збільшити свої статки. Старший мій дядько Джон залишив мені маєток біля Епінга, який давав близько тридцяти фунтів щорічно; тримав я в довготерміновій оренді ферму «Чорний бугай» у Фетер-Лейні, яка давала стільки ж. Отже я не боявся, що родину мою змушена буде підтримувати парафія. Син мій Джоні, названий так на честь свого дядька, навчався в початковій школі і був слухняним хлопчиком. Моя донька Мері (вона тепер одружена й має дітей) училася тоді шити. Я попрощався з дружиною, сином та донькою, не без сліз з обох сторін, і сів на торговельний корабель «Едвенчюр», місткістю в триста тонн, який під командою капітана Джона Ніколеса йшов із Ліверпуля до Серата.
Та описові цієї подорожі треба присвятити окрему частину моїх спогадів.
Вінбусові Флестрінові, Чоловікові-Горі
Тітті Тіта, есквайра поета-лауреата його величності імператора Ліліпутії
Подорож до Бробдінгнегу
ebooksa