Невидимий пароплав раз у раз подавав сигнали, і вони перепліталися з тривожними звуками ріжка.
— А тепер вони перемовляються, намагаючись розминутися, — вів далі червонолиций, як свистки раптом затихли.
Його обличчя сяяло й очі блищали від захоплення, коли він перекладав мову ріжків та сирен на звичайні слова.
— Ото сирена пароплава, що йде десь там ліворуч. А чуєте цей — у нього ніби жаба застрягла в горлянці. Здається, це парова шхуна, вона повзе назустріч відпливу.
Враз ми почули пронизливий різкий свист просто попереду і дуже близько від нас. На «Мартінесі» вдарили в гонг. Колеса нашого судна спинились, їхнє ритмічне ляпання по воді завмерло, потім вони знову залопотіли. Пронизливий різкий свист, подібний до сюрчання цвіркуна серед реву великих звірів, почувся крізь туман уже збоку, а скоро й зовсім затих. Я глянув на свого супутника за поясненням.
— Храбруватий катерець, — сказав він. — Я мало вже не хтів, щоб його, чортяку, потопили! Від таких буває велике лихо. А яка з них користь? Сяде в такий катерець якийсь шибеник і преться, наче дідько в пекло, дме в свою свиставку, переганяє інших та гука всьому світові, мовляв, це я йду, я не можу сам поберегтися, то тікайте з дороги! Бо, бачте, він іде! Хіба йому втямки, що таке проста ввічливість!
Мене тішив його нез"ясовний гнів, і поки він, обурений, ходив туди й сюди, я знову поринув у поезію туману. Справді, якоюсь поезією віяло від цієї мли, що не було їй кіпця, ані краю. Вона таємниче нависла над землею, що невтомно кружляє в просторі. А люди, — ці світлячки й іскринки, одержимі жадобою діяльності, — мчать на своїх конях із криці й дерева крізь саме серце таємниці, наосліп пробиваючись крізь Невідоме, та вигукують сміливі слова, аби заглушити внутрішній голос страху і непевності.
Голос мого сусіди повернув мене до дійсності. Мені стало смішно: адже я в своєму житті теж борсаюсь наосліп, думаючи, що з розплющеними очима лечу крізь таємницю…
— Еге! Хтось іде назустріч, — сказав він. — Чуєте? Та що як швидко. І просто на нас! Певно, нас іще не почув. Вітер-бо супротивний.
Міцний бриз віяв нам в обличчя. Я виразно почув свисток трохи попереду й десь ізбоку.
— Пасажирський? — спитав я.
Він кивнув головою.
— А який же ще так летітиме? — і засміявся. — Наші, певно, захвилювалися.
Я глянув угору. Капітан вистромив голову й плечі з рубки й пильно вдивлявся в туман, ніби намагаючись напруженням волі пронизати імлу. Обличчя його було занепокоєне, як і обличчя мого сусіди, що, підступивши до поручнів, утупив очі в бік невидимої небезпеки.
Все сталося неймовірно швидко. Туман розійшовся, наче клином розколений, і перед нами з"явилася прова якогось пароплава з пасмами імли пообіч, немовби то були водорості на пащеці в Левіафана. Я побачив стернову рубку й сивобородого чоловіка, що висунувся з неї по лікті. Він був у синій уніформі і, скільки я можу пригадати, цілком спокійний. За таких обставин спокій — то було жахливо. Цей чоловік, здавалося, слухняно виконував волю невблаганної Долі і незворушно чекав на удар. Він нахилився, спокійно й розважливо повів очима, наче точно визначав місце, куди припаде удар, і не звернув ніякої уваги на те, що наш стерничий, побілівши з люті, закричав: «Що ви наробили?!»
Пригадуючи все це тепер, я переконуюся, що відповідь, власне, була зайва.
— За щось чіпляйтеся, й добре, — сказав мені червонолиций.
Він ураз охолонув і також ніби перейнявся неприродним спокоєм.
— Ви слухайте, як кричатимуть жінки! — сказав він якось сердито, наче йому було не первина зазнавати таких пригод.
Судна зіткнулися раніше, ніж я встиг послухатись його поради. Нас, мабуть, ударило посередині. Я нічого не бачив, чуже судно зникло з очей. «Мартінес» накренився, затріщала обшивка. Мене кинуло лежма на мокру палубу, і я ще й не підхопився, як почув жіночий крик. То був жахливий крик, що холодив душу. Мені стало страшно. Я пригадав, що в салоні багато рятувальних поясів, і кинувся туди, але натовп знавіснілих пасажирів у дверях відкинув мене геть назад. Що трапилося далі, за наступних кілька хвилин, я ніяк не можу пригадати, але добре пам"ятаю, що скидав рятувальні пояси з полиці над головами, а червонолиций чоловік відразу ж почав надягати їх на жінок, які билися в істериці. Моя пам"ять так виразно і яскраво відбила цю подію, що я бачу її, наче на малюнку. Ось, коли хочете, цей малюнок. Я можу його відтворити навіть і зараз.
ebooksa