Замість відповіді я насилу-насилу підвівся і сів, а Йонсон допоміг мені и на ноги стати. Брязкіт сковороди страшенно дратував мене. Я не міг дати ладу своїм думкам. Схопившись за дерев"яне поруччя — воно було таке масне, що я аж зуби зціпив з огиди, — і тримаючись за нього, я через гарячу плиту дотягся до осоружної посудини, схопив її і жбурнув у ящик з вугіллям.
Моя нервовість насмішила кока. Він тицьнув мені в руки гарячий кухоль і сказав:
— Ось випийте, вам зразу полегша.
Гидке то було пійло, ота корабельна кава; але добре хоч тим, що гаряче. Ковтаючи питво, я глянув на свої подряпані, закривавлені груди й звернувся до скандінавця:
— Дякую вам, містере Йонсоне, але чи не гадаєте ви, що ваші зусилля були занадто енергійні?
З моїх рухів він зрозумів докір краще, ніж зі слів, бо підняв свої руки і показав долоні. Вони були геть усі в мозолях. Я провів рукою по тих рогових наростах і ще раз мусив зціпити зуби від неприємного відчуття.
— Мене звуть Джонсон, а не Йонсон, — сказав він поправною англійською мовою, повільно, з ледь помітним акцентом.
В його блакитних очах світився лагідний протест і воднораз несмілива щирість та мужня сила, що відразу прихилили мене до нього.
— Дякую вам, містере Джонсоне, — поправивсь я й простяг йому руку.
Він завагався, вайлувато й ніяково переступив з ноги на ногу, а потім незграбно схопив мою руку і щиро її стис.
— Чи не можете ви мені дати щось сухе перевдягтися? — спитав я кока.
— Аякже, сер, — відповів той жваво. — Зараз побіжу й подивлюся, коли ви тільки не погребуєте надягти мою одежину.
Він вискочив, чи радше вислизнув з камбуза хутко й спритно; але мене вразила не так його котяча звітність, як улеслива запобігливість. Справді, як я згодом упевнився, ця влесливість і запобігливість були чи не найголовнішою рисою його вдачі.
— Де це я? — спитав я Джонсона, що видався мені, і цілком слушно, за одного з матросів, — Що це за судно й куди воно прямує?
— Біля Фаралонських островів [2], пливемо курсом зюйд-вест, — відповів він повільно й розмірно, наче намагався говорити якнайпоправніше по-англійському й задовольнити воднораз усі мої запитання. — Шхуна «Привид». Ідемо до берегів Японії полювати на котиків.
— А хто капітан судна? Мені неодмінно треба побачити його, скоро я перевдягнуся.
Джонсон завагався. Видно було, що він підшукує слів, які могли б скласти вичерпну відповідь.
— Капітан судна — Вовк Ларсен, принаймні так звемо його ми. Іншого ймення я ніколи не чув. Я радив би розмовляти з ним дуже обережно, сьогодні він просто як скажений. Його помічник…
Але він не докінчив. Прибіг кок.
— Краще чеши відси, Йонсоне, — сказав він. — Може, тебе там шука старий на палубі, то ж гляди, щоб тобі не перепало сьогодні від нього.
ebooksa