Вовк Ларсен бридливо випустив мою руку із своєї.
— Руки у вас ніжні, бо за них відробили руки тих, хто вже номер. А ваші придатні хіба тільки, щоб мити посуд та працювати на кухні.
— Я хочу, щоб мене висадили на берег, — рішуче сказав я, нарешті опанувавши себе. — Я заплачу вам, скільки ви скажете, за те, що зупините судно, і за весь клопіт.
Він цікаво подивився на мене. Посмішка заграла у нього в очах.
— А я хочу вам інше запропонувати, щоб спасти вашу душу. У мене помер помічник, і мені доведеться декого перемістити. Один з матросів заступить його місце, юнга посунеться наперед і заступить матроса, а ви заступите юнгу. Підпишете умову на цілий рейс, двадцять доларів місячно й харч. Що ви скажете? Завважте, це вам же на добро! Ви станете людиною. Навчитесь стояти на власних ногах, а може, навіть і пошкандибаєте на них.
Але я не звернув на його слова уваги. Я побачив вітрила якогось судна на південному заході; щодалі вони виростали й виразнішали. То була така сама шхуна, як і «Привид», тільки трохи, мабуть, менша. Граційне суденце, погойдуючись на хвилях, прямувало на нас і мало пройти чи не зовсім близько. Вітер щохвилини дужчав, а сонце, що сердито виглянуло на мить, тепер заховалося. Море спохмурніло, стало суворе і якесь олив"яно-сіре; біла піна, зриваючись із хребтів хвиль, летіла аж до неба. Наша шхуна пішла швидше, але з великим креном. Від раптового подуву вітру судно хитнуло ще більше, палубу з одного боку залляло водою, а двоє мисливців змушені були підібгати ноги.
— Це судно незабаром пройде повз нас, — мовив я. — Воно йде в протилежному напрямі, — мабуть, до Сан-Франціско.
— Дуже можливо, — відповів Вовк Ларсен, Тоді, відвернувшись від мене, гукнув: — Кок! Гей, кок!
Кок вигулькнув з камбуза.
— Де той юнга? Скажи йому прийти сюди!
— Зараз, сер, — і Томас Магрідж майнув на корму, де пірнув у люк біля штурвала. За хвилину він повернувся, а слідом за ним з"явився присадкуватий парубок років вісімнадцяти, з обличчям похмурим і злим.
— Ось він, сер, — сказав Магрідж.
Але Вовк Ларсен, не сподобивши кока поглядом, звернувся відразу ж до юнги:
— Як тебе звуть?
— Джордж Ліч, сер, — понуро відповів хлопець; було видко, що він розуміє, нащо його покликано.
— Прізвище не ірландське, — буркнув капітан. — О"Тул або Маккарті краще пристало б до твоєї пики. Певно, підсипався до твоєї матері якийсь ірландець.
Я бачив, як хлопець стиснув кулаки і від гніву в нього побагровіла шия.
— Та хай, — вів далі Вовк Ларсен. — Ти, певно, маєш поважні причини, щоб забути своє прізвище; але це не моє діло, поки ти добре справуєшся. Ти, звичайно, з Телеграф-Гілу [3]. По твоїй пиці видно. Упертий і нахабний. Знаю вашу породу. Тут у мене треба викинути ці штуки з голови. Зрозумів? Через кого ти наймався, до речі?
— Через Маккріді і Свенсона.
— Сер! — гримнув Вовк Ларсен.
ebooksa