Коц на другій лежанці заворушився неспокійніше.
— Та заткайте рота! — гукнув з темряви Скоттів голос. — Гризете гірше за всяку бабу!
— А й правда, — відповів погонич, і Відон Скотт не був певен, чи той не глузує з нього.
Другого дня тривога й неспокій Білозубові ще побільшали. Він невідступно снував услід за господарем, коли той виходив надвір, і, як прикутий, сидів на порозі, коли той був у хатині. Крізь відчинені двері він міг бачити речі на підлозі. Поруч із чемоданом лежали дві полотняні торби й скринька. Мет скручував коци й хутро господаря в брезентовий мішок. Білозуб заскиглив, дивлячись на ці готування.
Пізніше прийшло двоє індіян, Білозуб бачив, як вони скинули собі на плечі багаж і спустилися з пагорба разом з Метом, що ніс чемодана й постіль. Білозуб не побіг за ними — його господар лишився в хатині. Мет незабаром повернувся. Скотт підійшов до дверей і покликав Білозуба всередину.
— Бідолаха ти, — ласкаво сказав він, чухаючи йому за вухами й плескаючи по спині. — Я рушаю в далеку дорогу, друже, а тобі не можна зі мною. Погарчи мені наостанці, гарненько погарчи на прощання.
Але Білозуб не хотів гарчати. Він подивився на господаря тужливо й допитливо і, притулившись до нього, засунув голову йому під руку.
— Пароплав! — гукнув Мет. З Юкону саме долинув хрипкий свисток річкового пароплава. — Кінчайте вже! Замкніть тільки передні двері за собою. Я вийду через задні… Та не баріться!
Обоє дверей хряснули водночас, і Відон Скотт почекав на Мета, поки той обійде хатину. За дверима враз розляглося чи то скигління, чи то ридання, а потім Білозуб став обнюхувати поріг.
— Глядіть же його, Мете. І пишіть мені про нього, — казав Скотт, коли вони сходили з пагорба.
— А певно, — відповів погонич. — Але послухайте-но, що він виробляє!
Вони обоє зупинились. Білозуб заводив жалібно, як за мерцем. Він виливав своє тяжке горе, і його зойк, що проймав жалем душу, то завмирав на тремтючих тужливих нотах, а то знову злітав угору ще з більшою силою.
«Аврора» була першим весняним пароплавом, що рушав із Клондайку. На палубах було повним-повно шукачів золота, — одні з них розбагатіли, а інші зійшли нанівець, але всі так само похапливо рвалися видертися звідси, як і сюди були поривались. Скотт стояв коло трапа й прощався з Метом, що мав уже сходити на берег. Аж раптом рука Метова так і застигла в господаревій руці, а очі його прикувало щось у глибині палуби. Скотт озирнувся. За кілька кроків сидів Білозуб і жалібно дивився на них.
Погонич тихенько вилаявся, вражений. Скотт ошелешено застиг на місці.
— Ви замкнули передні двері? — спитав Мет. Скотт кивнув головою і запитав теж:
— А як задні?
— Та замкнув, аякже! — була ревна відповідь. Білозуб сумирно прищулив вуха, проте ближче не підходив.
— Я візьму його з собою, — сказав Мет і рушив до собаки, але той війнувсь убік. Погонич кинувся за ним, але Білозуб метнувся від нього поміж ноги пасажирів. Він усе ухилявся від Мета й не давався йому в руки.
Та тільки-но озвався його навчитель любові, він одразу слухняно підійшов до нього.
— Не дається тому, хто стільки місяців годував його, — ображено пробурмотів Мет. — А ви… адже ж ви годували його тільки першими днями, коли спізналися з ним. Але вбийте мене, коли я знаю, як він зрозумів, що ви господар!
ebooksa